Читати книгу - "Молдавські народні казки"

полювання, брати застали своїх дружин змучених, закривавлених і переляканих до смерті. Столи перевернуті, посуд побитий…

— Хто це тут таке накоїв? — гнівно спитав Фет-Фрумос.

— Це злий чарівник — довгобородий карлик. Він катував нас і змушував летіти з ним у його володіння, щоб там ми стали дружинами трьох його синів, і погрожував, що не буде нам спокою, поки ми не погодимось на це, — відповіла дружина Фет-Фрумоса, обливаючись слізьми.

— Браття! Мусимо захистити наших дружин. Ти, Вирвидубе, завтра залишаєшся вдома. Та дивись, не засни, як минулого разу, бо горе тобі буде, — мовив Фет-Фрумос.

Вирвидуб заприсягся, що все зробить як слід, але щойно брати зникли за садом, він заліз під лаву і з переляку зіщулився. Минуло небагато часу, і у вікно влетів зі свистом злий чарівник — довгобородий карлик: ніс — як в індика дзьоб, очі — мов цибулини, ноги — наче веретена, скарлючені руки, обличчя потворне й рябе, наче решето.

Чаклун потовк Вирвидуба, потім дістав сокиру і заходився трощити все підряд, перетворивши хатні речі на купу трісок. Тоді почав катувати жінок, примушував летіти з собою, але ніякі муки не могли змусити їх зрадити своїм чоловікам.

Коли брати повернулися з полювання, то не повірили власним очам.

— Гей, Вирвидубе! Озовися! — гукнули разом.

— Тут я, під лавою, — простогнав той.

Коли брати витягли його із схованки, то побачили: голова в гулях, усе тіло в синцях.

— Що з тобою?

— Ой, таке лихо на мене звалилось, думав, богу душу віддам.

— Сьогодні на варті залишається Ломикамінь. Але затям, якщо злякаєшся потвори, буде тобі зле!

Пообідавши та заспокоївши жінок, Фет-Фрумос з Вирвидубом пішли на полювання. Ломикамінь відразу ж заховався під лаву і став чекати потвору, щоб згребти її в свої дужі руки і стерти на порох.

Незабаром злий карлик, наче ураган, увірвався в двері з сокирою в руках. Він підлетів до схованки Ломикаменя і потрощив лаву. Сів за стіл, наївся, напився. Потім схопив жінок за коси, виволік на подвір’я і почав періщити нагаєм. Шмагає і сичить від люті:

— Підете зі мною чи ні? Заб’ю до смерті! А там вас кожну чекають золоті палати, розкішне життя…

Жінки мовчали. Нічого не добившись, злий чаклун подався геть.

Повернулись брати і знайшли Ломикаменя ледве живого.

— Бачу, нікудишні ви воїни, коли вас так потовк старий розбійник, а ви йому не зуміли зламати хребта. Ідіть краще на полювання, а я сам залишусь на чатах, — хмуро кинув Фет-Фрумос.

Ображені брати насупились і мовчки подались у ліс.

Фет-Фрумос оголив шаблю і став проти дверей. Через півгодини з роззявленою пащею в кімнату вихором влетів лютий чаклун. Фет-Фрумос миттю вхопив його за бороду, виволік у сад і, знайшовши величезного дуба, шаблею розколов стовбур і засунув у щілину карликову бороду. Потім вирвав шаблю, і дуб міцно защемив бороду. Безмежно раді жінки швидко накрили столи. Не встигли страви охолонути, як повернулись брати.

— Ну, друзі,— радо зустрів їх Фет-Фрумос, — нарешті впіймався лютий чаклун. Ось пообідаємо, і я вам покажу, яким він став тихим та смирним.

Пообідавши, брати пішли в сад, але ні дуба, ні чаклуна не знайшли. На тому місці чорніла велика яма.

— Тут уже не до жартів, брати мої. Завтра чи післязавтра чаклун піде на нас війною. Отже, готуймось до битви! — наказав Фет-Фрумос.

Добре вигостривши шаблі, брати лягли відпочивати.

А на світанку земля здригнулася від тупоту копит незліченного війська. Брати прокинулись і з шаблями в руках вибігли надвір.

З обох боків чорною хмарою сунуло вороже військо. Попереду, закутий у броню, скакав чаклун. Побачивши братів, карлик здалеку загорланив:

— Овечий сину, кинь зброю і по-доброму віддай палац та жінок, бо виріжу всіх до ноги, розметаю по полю, щоб ворони склювали, щоб сонце спалило і вітер замів!

— Гей ти, чорний круче! Вирвався з моїх рук, а тепер хочеш, щоб я схилив перед тобою голову! Не діждеш, поганцю! Шаблі вирішать нашу долю. Життя або смерть! — кинув клич Фет-Фрумос і разом з братами рушив до бою. Закривавилась люта січа. Безстрашно билися брати, кожен нарубав навколо себе гори ворожих трупів, а військо прибувало, наче вода у повінь. Коли сонце почало хилитися до заходу, найстрашніша січа розгорілась на тому місці, де бився Вирвидуб. Він рубав шаблею праворуч і ліворуч, але від численних ран сили поступово покидали його. Вирвидуб клякнув, але й далі відбивався від ворогів. Коли зайшло сонце, він упав мертвий. Не ризикуючи битися в темряві, довгобородий карлик наказав своїм військам залишити поле бою.

Знесилені битвою Фет-Фрумос та Ломикамінь повечеряли і заснули міцним сном.

Наступного дня, тільки-но спалахнула на небі зоря, їх розбудив страшний тупіт. Вони вибігли з палацу. Закриваючи обрій з трьох боків, сунули ворожі загони. На чолі війська їхав закований у панцир чаклун. Вгледівши Фет-Фрумоса, він здалеку закричав:

— Овечий сину, кинь шаблю, віддай мені палац та жінок, і я подарую тобі життя. А не хочеш, то візьму силою, а тебе порубаю на шматки і розкидаю по полю, щоб ворони склювали, щоб сонце спалило і вітер замів.

— До бою! — гукнув Фет-Фрумос, пускаючи в хід булаву та шаблю.

Битва розгорялась дедалі сильніше, гори ворожих трупів укривали навколо землю. Але надвечір вороги щільно оточили Ломикаменя, і, коли зайшло сонце, він