Читати книгу - "Ієрогліф кохання"

вона більше не подужає», — сам собі сказав Франсуа.

Проте він помилився. Вона з’їла і третю!

«У неї не шлунок, а якась прірва!» — зауважив він.

Жінка зосереджено роздивлялась останню сушинку.

Франсуа напружено чекав, щоб не пропустити момент істини.

По її спині прокотилася хвиля, яка свідчила про те, що жінка успішно відригнула, а тоді абсолютно блискавично, так що Франсуа навіть не зрозумів як, з дерев’яної дощечки зникла остання сушинка.

Жінка махнула рукою офіціантові, віддала талончик («О, так вона працює в крутій фірмі, якщо їй оплачують без-лімітні вечері!» — відзначив Франсуа), поклала на столик чайові і встала.

Франсуа схопився за книжку, аби замаскувати свій інтерес до дами.

Вона йшла на нього (власне, лише так вона могла дістатися виходу) дуже обережно, неначе боячись розтрусити все те, що несла в животі.

Франсуа звів, неначе випадково, на неї очі, й упіймав її погляд, спрямований на книжку Сорокіна. «Росіянка?» — подумав він і ковзнув поглядом по її фігурі. Стильний спортивний костюмчик, прогулянкові кросівки... Дивно, Франсуа сподівався побачити велике черево, що ось-ось лусне від кількості спожитої їжі, натомість побачив акуратненький животик, який і пасує мати нормальній жінці, котра не страждає на анорексію. Над животиком нависали дві фудзіями, які мали означати жіночі груди.

«Он куди іде вся її їжа!» — осяйнуло Франсуа. Він подивився їй в очі і приязно привітався: «Хай!»

Жінка, наїджена по зав’язку, навіть не спромоглася на коротеньке «Хай!» у відповідь, тому, ледь піднявши праву руку, ворухнула чотирма пальцями, що мало означати своєрідний вияв увічливості.

Вона

За що вона любила японську кухню, так це за те, що, як би не наївся, за годину вже все перетравиться.

Христя лежала на ліжку догори пупом і пультом перемикала канали телевізора: трохи поартикулювала разом із диктором місцевого телебачення місцевою мовою (вона все ще не втратила надію її вивчити), трохи подивилася новини англійською, потім канал про тварин з перекладом на місцеву мову, потім черговий голлівудівський фільм з ієрогліфічними субтитрами, потім іще новини, потім іще поартикулювала...

Одне слово: п’ятниця вечір, практично прайм-тайм, а дивитися нема чого!

«От би книжечку почитати, класного стиліста... Таку, як... як у того голомозого естета! — осяйнуло її. Вона згадала, що побачила в його руках у ресторані те, що їй було зараз потрібно. — І як би вициганити у нього книгу? А взагалі — хто він такий? Росіянин? — продовжила вона роздуми. — Схоже, ні. У нього якась загадкова зовнішність. Цілковито безнаціональна...»

Христя вийшла на терасу, кинула погляд на японський садочок голомозого естета, розвісила на скляних бильцях тераси щойно куплений на блошиному ринку антикварний килимок, повернулася до себе в квартиру, підбила подушки, залізла під ковдру, взяла на коліна ноутбук і поринула в інтернет. Блукаючи різними сайтами і блогами, вона скачала собі Сорокіна і поринула в читання.

Коли очі вже почали злипатися, вирішила про всяк випадок перевірити свою робочу поштову скриньку, аби не пропустити якесь емердженсі.

Побачивши повідомлення від невідомого користувача, вона спершу подумала його видалити, не читаючи: вже кілька разів хакери у такий спосіб намагалися зламати її скриньку, проте на-півдорозі її рука завмерла: вона прочитала тему повідомлення: «remove_your_ carpet». Який карпет? Вона мала лише один килимок, щойно куплений на базарі, зі специфічним «антикварним» запахом. Цей килимок якраз благополучно провітрюється на балконі. Провітрюється? — засумнівалася вона і прислухалась. Іззовні долинав звук дощу. Вона злізла з ліжка, вискочила на терасу і... Так і є! її дорогоцінний килимок, який і без того «ледь дихав», на дощі майже зовсім розлізся!

Вона затягла його всередину, розклала на підлозі, увімкнула підігрів... Ай-ай-ай! Смердить, як покидьок!

Вона повернулася до комп’ютера і відкрила повідомлення.

Зніміть свій килимок — дощ надворі.

Франсуа

«Франсуа? Отой голомозий естет зветься Франсуа? Француз, чи що?»

Як ви дізналися мій імейл?

«Дурне запитання, визнаю», — сказала вона собі після того, як відправила листа.

Дуже просто. Номер квартири на плані будинку — список мешканців — прогуглив Ваше ім'я — вийшов на теперішнє місце роботи і на Ваш службовий e-mail. Щоправда, не сподівався, що Ви його читатимете в ніч перед вікендом. Чому Ви не на facebook?

«Чому-чому? Не сунь свого носа до чужого проса!»

Я — інтроверт.

Христя нетерпляче чекала на відповідь. Мовчанка. «Може, йому ще щось написати? Наприклад, подякувати?»

Дякую, що попередили про дощ. За ніч мій