Читати книгу - "Віннету І"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А чому ви ще не зробили цього?
— Бо не хотів. Ви чуєте мене?
— А коли захочете?
— Можливо, сьогодні.
— То прошу дуже, питайте спокійно! — заохотив я його, а сам сів на лаву, на якій він працював.
Він здивовано глянув на моє обличчя й невдоволено похитав головою.
— Спокійно! Так, ніби я повинен ще просити дозволу якогось ґрінгорна, щоби порозмовляти з ним!
— Ґрінгорна? — повторив я, наморщивши чоло, бо почув себе тяжко ображеним. — Я сподіваюся, містере Генрі, що це слово вирвалося у вас мимоволі!
— Не будьте зухвалий, сер! Я цілком свідомо вимовив це слово. Ви — ґрінгорн, та ще й який! Зміст усіх ваших книг міцно сидить у вашій голові, це правда. Це просто неймовірно, скільки всього вас там, за океаном, примушують вчити. Цей юнак точно знає, яка відстань звідси до зірок, що саме написав на камені цар Навуходоносор і скільки важить повітря, якого він не може торкнутися. І оскільки він знає це все, то зарозуміло вважає себе справжнім чоловіком. Але спершу треба запхнути свого носа у реальне життя, десь так років на п’ятдесят, і аж тоді ви збагнете, у чому полягає справжня мудрість. Те, що Ви знаєте зараз, — нічого не варте, геть нічого. А те, що ви вмієте зараз, — вартує ще менше. Ви навіть не вмієте стріляти!
Він сказав це доволі зневажливим тоном і так упевнено, що відчувалося: він не має ні найменших сумнівів щодо сказаного.
— Не вмію стріляти? Гм! — відповів я з посмішкою. — Можливо, саме це запитання ви хотіли поставити мені?
— Так, це воно. Відповідайте!
— Спершу дайте мені в руки добру гвинтівку, бо без неї я не буду відповідати.
У цей момент він відклав убік гвинтівковий замок, який саме розкручував, підійшов ближче й подивився на мене здивовано.
— Дати вам у руки гвинтівку, сер? Мені таке навіть на думку не спадає! Моя зброя потрапляє тільки в такі руки, за які мені не буде соромно.
— Саме такі руки у мене, — сказав я йому.
Він ще раз подивився на мене збоку, сів на місце, знову взявся до праці над замкóм і пробурмотів сам до себе:
— Цей ґрінгорн просто бісить мене своїм зухвальством!
Я вже знав його, тому не реагував на його слова, а просто витягнув сигару і закурив. Потім приблизно чверть години ми з ним мовчали. Але довше витримати він уже не міг. Підніс замóк до світла, подивився на нього і сказав:
— Стріляти — це значно важче, ніж роздивлятися зорі чи старе каміння Навуходоносора. Зрозуміло? Ви колись тримали в руках зброю?
— Доволі часто.
— А цілилися і стріляли з неї?
— Здається, так, — засміявся я.
— І влучно?
— Звичайно.
Тут він різко опустив свій замóк, подивився на мене і сказав:
— Так, звичайно, влучили, але у щó?
— У ціль, ясна річ.
— Що? Ви справді хочете мене в цьому переконати?
— Я не переконую, а стверджую, бо це правда.
— До дідька, сер! Вас не зрозумієш. Я певен, що Ви не влучите навіть у мур заввишки п’ять метрів і завдовжки десять, але ви говорите всі ці дурниці з такою впевненістю і серйозністю, що аж злість бере. Я не ваш учень, зрозуміло?! Такий ґрінгорн і книгогриз, як ви, вміє стріляти! Він мав коли нидіти над турецькими, арабськими та іншими дурнуватими книгами, та ще й знайшов час на стрільбу! Он, зніміть із цвяха старий карабін, там, у вас за спиною, на стіні, і прицільтеся так, ніби збираєтеся вистрілити! Він призначений для полювання на ведмедів, найкращий із тих, які я коли-небудь тримав у руках.
Я підійшов до стіни, зняв карабін із цвяха і прицілився.
— Гей! — крикнув Генрі і схопився зі свого місця. — Що ви таке робите? Ви поводитеся з цим карабіном, як із ціпком для прогулянок, а це найважча зброя з усіх, які я знаю! У вас взагалі вистачить сили вистрілити з нього?
Замість відповіді я схопив містера Генрі за пояс — там, де застібалася його куртка, — і однією правою рукою підняв його.
— Поставте на місце — чорт забирай! — закричав він. — Дайте мені спокій! Ви маєте ще більше сили, ніж мій Білл.
— Ваш Білл? Хто це?
— Це був мій син, який… але не будемо про це! Він мертвий, як і всі інші. З нього міг вирости непоганий чоловік, але, поки мене не було, його вбили разом із усіма. Ви схожі на нього, маєте таку саму поставу, майже такі ж, як у нього, очі і складки довкола рота. Тому я… Але це не має значення!
Він враз
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету І», після закриття браузера.