Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

— Я благаю Бога надати мені достатньо мудрості, щоби дійти істинного рішення. А тепер іди.

Тієї ночі сестра Клариса підвелася з ліжка й розридалась, ніби її картала якась незрима сила. Щосили впираючись, вона мимовіль рушила з дорміторію до церковних хорів, наче хтось тягнув її за собою. Вона лягла на сидіння й почала говорити глухим голосом. Під той час туди вже збіглося багато переляканих черниць, серед яких були лазаретниця та намісниця абатиси, котра наступного ранку переказала почуте дамі Агнесі. «Він пробудить руйнівника водою. Не мине п'яти років, як прийде такий неврожай через повені й негоду, що настане голодомор. Тож попередив він мене. Коли побачиш невчасне сонце та голови двох ченців, і служка матиме владу, і помножиться увосьмеро. Тоді прийде смерть, і Дейві-землекоп помре з відчаю». Нашестя «смерті» сталося всього дев'ять років тому, тож пророцтво Клариси так нажахало черниць, що дві з них не втрималися від сліз. Решта з острахом побачили, як Клариса підібрала рясу та при всіх поклала руку собі на піхву з криком: «Перший дім неділі належить сонцеві, а другий — Венері». Потім вона знепритомніла, і її віднесли до лазарету, де вона пролежала шість днів.

В абатстві здійнялася смута. Абатиса простяглася перед головним престолом і провела кілька годин за беззвучною молитвою; її підопічні тим часом зібралися в капітулі, де впівголоса обговорювали, чи ця візитація була викликана гріхами общини. Вони шептали такі слова, як «фантазія», «химера», «фантазм», «омана», але дехто висловлював думку, що сестра Клариса дійсно була натхнена згори і що її слова — справжні пророцтва.

За два вечори після подій на хорах абатиса звернулася до абатського священика, молодого бенедиктинця на ім'я Джон Даклінґ. Він знався на хірургічному мистецтві; за його власними розповідями, він знався на всіх мистецтвах.

— Можна розкрити їй на лобі вену, це допомагає від шаленості, — пояснив він дамі Агнесі.

— А хіба не в скронях?

— Вони годяться лише від мігрені. Бачте, головний шлуночок мозку розташований отут. — Він постукав себе по лобі, гладенькому, як у самих черниць. — Це чільний осередок уяви, що отримує будь-які фантазійні явища. Чи відомо вам, що мозок є білим, мов полотно митця? Такий колір дозволяє йому вбирати в себе плями рації та розуміння.

— Хіба не правда, що всі вени беруть початок у печінці?

— Певна річ. — На мить він ніби замислився. — Але там різати не можна. Там забагато плоті, мадам. Забагато плоті.

Дама Агнеса всміхнулася.

— Та ми навряд чи знайдемо багато матерії в її мозку, Джоне.

— Це вірно. Дайте бідній сестрі сухарів із вином перед кровопусканням. Потім переріжте вену якимось золотим інструментом. Таке правило. Спустивши кров, огорніть її блакитною тканиною та подбайте, щоби навколо її ложа все теж було блакитним. Вона має обов'язково спати на правому боці, а в її нічному ковпаку треба зробити дірку, щоби випари могли виходити. — Замість того, щоб стояти зі схиленою головою та сованими під рясу руками, він закрокував туди-сюди покоєм абатиси.

Агнеса, однак, вирішила проігнорувати його нечемність, адже справа була терміновою.

— А що, — спитала вона, — як її флюїди збунтують?

— Від корчів гарно допомагає шавлія. Звідси вираз: чому чоловікові вмирати, як усадку шавлія? Дайте ій шавлії, змішаної з калом горобця, дитини та собаки, що їсть лише кістки.

— Я подумувала очистити її чемерицею.

— О ні. Чемериця — рослина гірка й жорстока; вона така гаряча й суха, що вживати її треба з величезною осторогою. Атож, мені доводилося бачити людей настільки млявих од чемериці, що їх можна було прийняти за мертвих.

Дама Агнеса ставила всі ці запитання, оскільки побоювалася, що сестра Клариса відмовиться від кровопускання і її доведеться приборкувати. А будь-яке насильство неминуче викличе галас і збудження поміж черниць. Проте Клариса не заперечила ні словом. Вона повелася цілком послужливо, наче раділа можливості стати об'єктом медичного догляду. Духовному санові не дозволялося проливати кров, тому до абатства викликали місцевого лікаря Губерта Джонкінса, який знався на всіх кров'яних мистецтвах. Він усадив Кларису на пересувний стільчик, розставив їй ноги та обережно розрізав вену. Вона не розмовляла й не ворушилася, лише усміхнулась, коли той підніс фіал до її лоба; він акуратно надавив на вену, и вона ніжно подивилася на нього, при цьому випустивши гази, сморід яких сповнив увесь покій. Завершивши роботу, поляпав її по голові.

— Можливо, разом із кров'ю ви втратите частину споминів, — сказав він їй. — Розчісуйтеся щоранку гребенем зі слонової кістки, бо ніщо не відновлює пам'ять краще. Волоські горіхи шкідливі для пам'яті. А ще цибуля. Тож уникайте їх. Не ночуйте вдома у рудоволосої чи червонолицьої людини.

— На те є сестра Ідонея, — мовила Клариса.

Лікар не зрозумів, що вона має на увазі, та обернувся до монастирського капелана, який стояв у кутку.

— У неї біла шия — ознака блудства, — прошепотів він. — Ви чули її гази?

Однак попри всі застережні заходи Губерта Джонкінса, тієї ночі Кларисі не спалося. Вона прокинулась у час утрені та на очах у всіх, хто зібрався на хорах, почала мести церковний неф, пророкуючи нищення й руїну самого монастиря. Також вона вигукувала, що всі церкви в Англії буде потрощено та стерто з лиця землі.

Чутки про її пророцтва незабаром вийшли за абатські мури й досягли міста, де в часи неспокійного правління слабкого, нікчемного короля її віщуванням із готовністю повірили. Деякі називали її шаленою черницею Клеркенвеля, але багато хто шанував її як блаженну. Єпископський екзорцист провів із нею кілька бесід, але вона справила на нього