Читати книгу - "2586 кроків"

тим бідолахою була трішки інша справа. Бацили пошкодили внутрішні органи, порушили їхні функції. Біль викликало отруєння організму оксалатом кальцію і сечовиною. Погляньте в мікроскоп, -- заохотив він.

Скужевський зняв окуляри і поглянув. Він побачив препарат виготовлений, як йому здалося, з фрагменту спинного нерва. В багатьох місцях можна було побачити невеликі, темні, схожі на плашки утворення. Вони повільно рухалися. Павел бачив їх вперше у своєму житті. Ось з чим йому доведеться боротися…

-- Оце і є наш ворог, -- пояснив Гансен.

-- Вони ще живі?

-- Відокремлені, навіть дві доби після смерті хворого. Їх вбиває фенол, спирт і висока температура. Ми намагаємося застосовувати різні субстанції і вивчаємо їхню живучість…

-- Наші лікарі, довідавшись про Ваше відкриття, намагалися повторити експеримент,, але нічого не вийшло…

Даніельсон гірко посміхнувся.

-- Вони зізналися, якою частиною нашого метода злегковажили? По виразу Вашого обличчя бачу, що Ви нічого не знаєте. Просто ми вимочуємо наші препарати в розчині, що містить невелику кількість чорнила. Бактерії прокази поглинають барвник краще, ніж інші тканини. Це винахід нашого дорогого Амауера…

Гансен посміхнувся ніяково, але в його очах промайнула гордість.

- Я з'ясував це цілком випадково, -- признав він.

-- Більшість шкіл визнали забарвлення препаратів псевдонауковим методом, -- зауважив Скужевський. – А в Росії взагалі заборонили використовувати.

-- Так, я чув про це. Але якщо воно діє… Для нас важливіші відчутні вигоди, ніж звинувачення в науковому шахрайстві і шарлатанстві, -- посміхнувся Даніельсон.

Павел ще раз поглянув в окуляр мікроскопа. Здавалося, що бактерії рухалися повільніше.

-- Як довго вони живуть поза організмом? – запитав. – Я маю на увазі в пробах тканини.

-- Сім, вісім днів. Однак я підозрюю, що за сприятливих умов вони можуть протягнути довше, -- сказав Гансен.

-- Ви зауважили чи вони розмножуються?

-- На жаль, ні. Або вони не в змозі зробити це, коли пацієнт мертвий…

-- … або розмножуються занадто повільно і ми не в змозі зауважити цього, -- перебив його Даніельсон. – Зваживши на дуже довгий період інкубації, я б цього не виключав.

Він штовхнув двері в кінці приміщення. У невеликому приміщені, на шарі тирси, рухалося кілька доволі великих звірів. На звук кроків вони повернули в бік дверей гострі мордочки.

-- Броненосці, -- сказав здивовано Скужевський.

-- Ключ до відгадки хвороби, -- сказав поважно Армауер. – Його знайшли в лепрозоріях Мексики. Людську проказу можна прищепити тільки цим звірям. Ці – здорові. Тих, яких ми вирішили заразити, ми тримаємо в іншій частині лікарні. На жаль, клімат їм явно не підходить. Крім того, в нас проблеми з їжею. Вони харчуються комахами і дрібними гризунами.

Назовні зашумів вітер.

-- Після обіду перейдемо в Бригген, -- повідомив Гансен. – Побачите все з практичного боку.

Павел схилив голову.

***

Хворий сидів на кріслі перед трійкою лікарів. Половину обличчя йому скривила жахлива гримаса.

-- Тут в нас нетиповий симптом, -- пояснив Даніельсон. – Внаслідок зараження нервових тканин настав параліч правого лицевого нерва.

Скужевський надів рукавички, сполоснув руки в мисочці з розчином фенолу, а потім обережно помацав голову пацієнта.

-- Дійсно, -- сказав він. – В нас в Псковській губернії теж були такі випадки.

-- І що рекомендували місцеві лікарі? – поцікавився Гансен.

-- Що ж. Лікарів там небагато. Люди їх не люблять, особливо в селах. Після останньої епідемії холери, вони вирішили, що саме лікарі поширювали заразу. Мого колегу, ледь живого, ми витягнули з криниці. А знахарі застосовують два методи. Середньовічний, що полягає в тому, щоб закопати хворого по шию в землі або кінському гної , в надії, що це витягне хворобу.

-- Невігласи, -- пробурмотів Даніельсон.

-- Не забуваймо, хто стверджував, що проказа -- спадкова хвороба, -- усміхнувся Гансен. Дідок явно збентежився.

-- Другий метод, сучасніший, полягав на багатогодинному відмочуванні хворого у воді майже доведеній до кипіння. На бочці писали закляття…

-- Допомагало? – запитав Гансен з блиском в очах.

-- Ви не повірите, на перших порах так.

-- Це легко пояснити. Як виникає з наших дослідів, бацила прокази гине в температурі мінімально нижчій ніж вмирає людська тканина. Якщо температура була підібрана відповідно, бактерії могли частково відмерти, в той час як людський організм ще міг витримати. Звичайно ж не всі, тому через певний час хвороба поверталася. Можливо, якби ми могли розігріти все тіло до відповідної температури… -- розмріявся він.

-- Що робити в даному випадку? – Павел вказав на пацієнта, що весь цей час непорушно сидів на кріслі.

-- Теоретично, можна зробити надріз ось тут, -- Даніельсен показав олівцем місце на обличчі прокаженого. -- Якщо обрізати обидва вражених нерва, обличчя повернеться майже до попереднього вигляду. Тільки користі від цього небагато, бо наступить двосторонній параліч.

-- Бачу, Ви використовуєте найновіші досягнення медицини, -- Скужевський оглянув колекцію балонів з феноловою кислотою.

Гансен поважно кивнув головою.

-- Теорії доктора Лістера підтвердилися. Розпилення фенолу навколо операційного поля, значно зменшує кількість ускладнень.

Він жестом відпустив пацієнта. Невдовзі ввійшов інший. У нього частково запав ніс, що надавало його обличчю надзвичайно відштовхуючий вигляд. Проказа вразила також долоні. Гансен сказав щось по-норвезьки, хворий протягнув руки. Рани на пальцях частково затягнулися. Лікар взяв оправлену в дерево шпильку і обережно проколов обрубки пальців.

-- Дуже погано, -- сказав він. -- Консервативне лікування не дає результатів.

-- Що Ви