Читати книгу - "Той, хто тобі потрібен, Юлія Феліз"

Глава 2

МАРК

— Кіре, сюди! — я тримаю руки відкритими для пасу, поки Влад блокує удар Кирила. 

Я обожнюю баскетбол. Коли виходжу на майданчик, все навколо припиняє своє існування. Є тільки м’яч і сітка. Я люблю швидко бігти на позицію для кидка. Люблю, коли повітря свище у вухах. 

— Є! — я піднімаю руки вгору і біжу навколо імпровізованого майданчика між нашими будинками. 

Наші з Кирилом батьки багато років тому облаштували його для нас, коли зрозуміли, що нам дійсно подобається баскет. Ми починали грати в шкільній секції, і це захоплення стало мою пристрастю. Я і зараз продовжую грати в університетській команді. 

Влад удавано стогне:

— Мені ніколи не навчитися грати так, як ви, хлопці.

— Гей, годі скиглити. Ніхто не любить невдах, — Кирило плескає Влада по плечу і глузливо штовхає його в бік.

Приємно повернутися додому на літо. Канікули почалися тиждень тому. Я, моя сестра та її найкраща подруга Соломія з’їхалися до наших домівок. Погода стоїть чудова. Спека ще не почалася, тож ми насолоджуємося відпочинком. Соля так змінилася за той час, що ми не бачилися. Вже не заплітає тих довгих косичок, які так і просили, щоб за них смикнути. Я так звик, що вона завжди поруч, що і не поміьтв, як вона виросла. 

Ми всі подорослішали. Я закінчив другий курс і мене чекають зміни, після канікул. Баскетбол із дитячого захоплення може перерости у щосб більш серйозне. Тільки я ще не вирішив, що мені це потрібно. Кирило наполегливо вивчає програмування, щоб мати змогу працювати ще до закінчення навчання. Вони з Танюхою планують жити разом з наступної осені, тож йому потрібні гроші, щоб оплачувати житло. Спочатку я був проти того, щоб вони зустрічалися, але вони справді підходять один одному. 

Всі дорослішають, будують своє життя. Це змушує мене замислитися над тим, чим я планую займатися в майбутньому. Влітку мені теж не варто сидіти склавши руки. Дитинство закінчилося. Ми не можемо все життя валятися на березі Тиси, ловити рибу і сплавлятися на катамаранах.  Це трохи сумно, але я маю ще трохи часу, щоб насолодитися відпочинком і подумати.

Таня і Соля виходять на вулицю. Минула година відтоді, як Соломія зайшла в будинок. Я не можу відірвати очей від її милого личка. Я ніколи не міг встояти перед її чарами. Я роблю вигляд, що зосереджений на м'ячі, відпрацьовую кидок з лівого кута. Соломія стоїть поруч, така близька і водночас недосяжна. Чому в неї завжди такий вираз обличчя, ніби я її дратую?

Гра сповільнюється і зовсім зупиняється, коли дівчата підходять до ближче, і я помічаю закоханий погляд Кирила, коли він дивиться на мою сестру. Він підходить до неї і обіймає.

— Привіт, — ласкаво каже Таня.

— Ти вже склала план на наступний тиждень? — посміхається Кирило.

— Так, — Таня щипає Кипила за щоку.

— А в тоєму плані є місце для мене?

Вона сміється, коли Кирило нахиляється, щоб поцілувати її. Він міцно обіймає її, не звертаючи уваги на нас. 

Я відвертаюся, щоб не бачити, як мій найкращий друг і моя сестра цілуються. Я щасливий, що їм добре разом, але мені не обов’язково бути в курсі інтимних подробиць. Я знаю, скільки дівчат було в Кирила до Тані. Ми завжди клеїли дівчат разом і одночасно розривали стосунки, коли вже не отримували від них задоволення. Так, вони зустрічаються близко року, за цей час мій друг жодного разу не подивився убік іншої дівчини, а мені все одно не звично, що вони разом.

— Ходімо на річку, — каже Кирило, не випускаючи з обіймів Таню.

— Побачимося пізніше, — прощаюся із закоханими. Соломія на річку не йде, тож я сподіваюся кілька хвилин побути з нею наодинці

— Я теж піду, — каже Влад, — обіцяв допомогти батькові з машиною.

Я ще раз кидаю м’яч у кільце, перш ніж покласти його на землю.

Соломія затримується після того, як інші йдуть. Це на неї не схоже. Останнім часом ми рідко залишалися наодинці. Щось на мене находить, і я підбігаю до неї, підхоплюю і починаю кружити.

-- Ти здурів? -- кричить вона, -- постав мене на місце.

Я посміхаюся і витираю майкою спітнілий прес.

— Не міг стримати радості від зустрічі.

— Ми бачилися кілька днів тому. Завершуй виставу, Марко. На мене твої чари не діють.

Вона червоніє, але не тікає і не злиться, як завжди, коли я її підколюю. Я здивовано вигинаю брову.

— Солю, що сталося?

Вона смикає лямку сарафана, зволікаючи з відповіддю. Поки вона збирається з думками, я маю час помилуватися її рівною темною засмагою, що підкреслює жовтий колір тканини. Сміливий виріз спокусливо відкриває ложбинку розкішного бюста. Я намагаюся не звертати уваги на тепло, що розливається внизу мого живота.

— Це якийсь секрет? Ти можеш поділитися зі мною. Обіцяю, нікому не розкажу.

— Слухай, Марко, — бурмоче вона. -- Це така безглузда ідея…

Таке враження, що вона розмовляє сама з собою. Я заходжу в тінь великої старої груші, щоб сховатися від пекучого післяобіднього сонця. Вона постукує пальцем по нижній губі, краєм ока дивлячись на мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍