Читати книгу - "Той, хто тобі потрібен, Юлія Феліз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ми будемо стояти тут до вечора? -- я підходжу ближче і стаю впритул до неї. Мені подобається дивитися на неї з висоти свого зросту і бачити, як вона ніяковіє від близкості між нами.
— Ти можеш зізнатися будь у чому. Ти когось убила?
Вона кидає на мене погляд, сповнений злості і розпачу.
— Ну ти і дурень. Я хочу попросити тебе про послугу.
— Валяй.
Вона дивиться на мене своїми чудовими карими очима, і я бачу, як їй важко наважитися на розмову.
— Я посварилася зі своїм хлопцем, — починає вона, а я не можу стримати здивованого вигуку: в тебе є хлопець? Коли ти встигла? Чому я не знаю про нього?
— Я що, повинна була спитати в тебе дозволу? — злиться вона, її щоки палають вогнем.
— Ні, — кажу я, не припиняючи злитися, — просто я думав, ми друзі. А друзі мають ділитися один з одним такими важливими новинами.
— Ну, ти не надто поспішав доводити до мого відома всі свої перемоги на любовному фронті, — фиркає вона. — І взагалі, зараз не про це. Мої рідні вважають, що не мати нареченого в моєму віці — це наче бути якоюсь неповноцінною. Почнуть сватити мені всіх підряд, а це жахливо, розумієш? Тож мені потрібен хтось, хто зіграє роль мого хлопця у весільні вихідні. Ти міг би зробити це для мене?
На мить між нами повисає приголомшлива тиша, поки я обмірковую її пропозицію. Я ніколи не дозволяв собі думати про Соломію, як про подружку. Вона найкраща подруга моєї сестри. Ми ще в дитинстві дали обітницю, що ніколи не зіпсуємо нашу дружбу сексом. Танюха з Кирилом порушили нашу домовленість, і я був дуже злий.
Прикидатися її хлопцем — означало б торкатися її, обіймати, навіть поцілувати. І все це на очах її батьків. Звісно, я згоден, але дуже здивований. Іноді мені здавалося, що вона мене геть не помічає, іноді ненавидить. Це все через мою любов до жартів. Комусь моє почуття гумору може здатися дивним, та я нічого не можу з собою вдіяти. Такий уж я є. От і зараз не можу втриматися, щоб не подражнити її.
— Я просто шокований, що така яскрава особистість і красуня не може знайти собі справжнього хлопця.
— Я так і думала, — Соломія розвертається і збирається іти геть, — з тобою не можна говорити про серйозні речі. Не треба було заводити про це мову. Тепер ти глузуватимеш з мене останок мого життя.
Наша маленька сварка починає мені подобатися. Справжня насолода дивитися, як вона хмурить брівки і закочує очі. Я вдаю, що обмірковую пропозицію, а сам тим часом наближуюся до неї майже впритул і притискаю її до паркану. Між нами не залишається вільного простору.
— Що ти робиш? — вона завмерла і, здається, не дихає.
— Хочу, щоб ти звикла до обнімашок зі мною, а то будеш шарахатися і всі відразу здогадаються, що ми прикидаємося.
— То ти згоден?
В її голосі з’являються такі нотки, що я хочу зізнатися, що готовий бути її хлопцем не лише на весіллі сестри.
— О, так. Я врятую тебе. Я торкаюся її підборіддя і дивлюся на її пухкі губи, які так хочеться поцілувати.
— Тільки не вигадуй собі нічого зайвого, — очі Соломії спалахують і вона намагається вирватися.
— А я нічого не вигадую. Тепер я твій хлопець. Ти повинна мене поцілувати.
Милуюся її веснянками. Вони ледь помітні, їх можна побачити, лише коли нахилитися дуже близько, як для поцілунку. Я ще ніколи не був так близько до неї, тож я не збираюся упускати таку можливість. Розумію,щоя дуже скучив за нею. Звісно, ніколи не зізнаюся в цьому, просто буду найкращим кавалером на весіллі, якого тільки можна уявити.
— Ну все! З мене досить! — вона штовхає мене в груди, змушує відступити назад і швидко крокує по доріжці.
— Агов! Ну що ти як маленька.
Я наздоганяю Соломію і йду поруч, бо вона не збирається зупинятися.
— А ти поводишся як дорослий, так?
Я хапаю Солю за руку. Вона якась дивна сьогодні. Сама на себе не схожа. Мала б звикнути, я кажу не зі зла. Ніколи не мав на меті її образити. Мені хочеться заспокоїти її, та вона навіть не дивиться на мене. Так розлютилася. Мені хочеться сказати, що я сумував за нею. Що дуже радий її бачити, але не можу. Язик не слухається. А ще я просто щасливий, що в неї немає хлопця і вона запросила на весілля мене.
— Окей, проїхали, — вона заспокоїлася і посміхається мені. — Мені дійсно треба додому. Дякую, що погодився.
— Я тобі ще зателефоную, — я схиляюся до її щоки, щоб поцілувати, і вона дозволяє мені це зробити.
Дивлюся, як вона зникає за рогом і почуваюся щасливим. Я нікому не казав, що Соля подобається мені. Навіть Кирило про це не знає, бо маю репутацію хлопця, який не зустрічається з однією дівчиною. Ми з Кирилом досить весело проводили час, поки він не став зустрічатися з Танюхою. Але тепер я не відступлюся. Я доведу, що я саме той, хто їй потрібен.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Той, хто тобі потрібен, Юлія Феліз», після закриття браузера.