Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 3 -

Опівночі гості Чорного діаманту були особливо збуджені, очікуючи розіграш щасливого квитка. Сільсія не стала говорити подрузі про свої пригоди в залі азартних ігор та зустріч із казковим принцом, який розбурхав її уяву.

— Ходімо, пропустимо найцікавіше!

Татіра завжди мала вигляд сором’язливої та тихої дівчини, навіть її зовнішність це зайве закріплювала. Темно-каштанове волосся ледь діставало лопаток і яке Олавей зав’язувала в низький хвіст або тонку косицю; пухкенькі щічки з губами, насиченого кольору зелені очі та рівно підстрижений чубчик, який приховував її тонкі брови. Татіра завжди обирала закритий одяг,  оскільки соромилася свого п’ятого розміру грудей, який надто виділявся на фоні її низького зросту. Та це лише була обгортка, яке сприймало  оточення, Сільсія ж знала істину Татіру, яка обожнювала запальні танці, азартні ігри та пригоди.

Олавей могла бути собою лише з Аберхат, так було завжди. Тому без жодних вагань Сільсія покинула рідне містечко й вирушила на кілька днів до столиці, щоб відсвяткувати день народження подруги.

— Ти мені так і не розповіла суті цього розіграшу, — Аберхат оглянулася навкруги, всі присутні тримали такі ж картки, що мала й сама Сільсія та Татіра.

— Квиток дає можливість тобі особисто познайомитися з чаклуном королівської гільдії. Точніше з одним із капралів дванадцяти гільдій. 

— І чому це така шалена подія?

— Ти що! — Татіра окинула подругу здивованим поглядом. — Хіба тобі ніколи не хотілося потиснути особисто руку людині, який очолює цілий загін висококваліфікованих воїнів-чаклунів, які боронять королівство?

— Такого бажання не виникало.

— Жоден капрал ще не одружений. Тому це шанс для жіночої частини отримати нареченого, для чоловічої – просунутися по кар’єрних східцях.

 — Це безглуздя. Одна зустріч не здатна змусити людей зацікавитися один одним, так само як і для просування власної кар’єри. І чому взагалі капрали королівських гільдій погоджуються брати участь в подібних заходах?! Це низько! 

— Можливо ти маєш рацію, а можливо й ні, — Татіра знизує байдуже печами. — Щодо участі капралів, вони створюють ажіотаж в Чорному діаманті лише своєю появою. Якщо ти озирнешся, присутні тут, готові витрачати купу золотих монет, аби лиш отримати цей щасливий квиток, розіграш якого проходить один раз в рік. Чорний діамант сплачує хороший відсоток податків поповнюючи королівську казну.  — Олавей розводить руками, — це бізнес який  вигідний і для корони також.

— Божевілля.

— Тихо, — шикає Татіра, коли на сцені молодий хлопець який носив чорну кулю із номерками, починає трясти невеличкий м’яч, розмір якого трішки більше тенісного. — Зараз оголосять числа! Дивись на картку свою!

— І чому я це роблю, — Сільсія поглянула на чорну картку на якій все ще нічого не відображалося.

— За хвилину на ваших картках з’явиться число, кожен із вас отримає приємний бонус, — говорить хлопчина все ще трясучи м’ячик в руці. — Хтось отримає омріяну зустріч, а хтось потішиться іншими бонусами, які пропонує наш заклад. Тому ви дізнаєтесь, хто ж з вас є щасливцем через три… два… один! На ваших картках з’явилося число, підійдіть до відповідного сектора й заберіть свій виграш.

Татіра розчаровано й надто гучно видихає, дивлячись на свою картку.

— Сектор три, реєстраційна стійка, — зачитує монотонно Олавей. — Мій втішливий приз – це безкоштовне перебування тут. А в тебе що?

— Зустріч, — Аберхат в подиві перечитує ще раз слова на картці та дивиться на число. — Сектор сім, дев’ятий поверх, кімната одинадцять. Зустріч з капралом.

— Щасливиця, — протягнула Татіра, — я тобі навіть по хорошому заздрю.

— Можемо обмінятися, — запропонувала Аберхат, протягуючи картку подрузі.

— Не можна, це передбачено правилами. Двері відчиняться лише тобі.

— Тоді я не піду.

— І змарнуєш такий шанс? — Олавей насупилася.

— Таті, який шанс я змарную?! Ну зустрінуся я з один із дванадцяти капралів, і що далі?! Що я  йому скажу?! Це даремна витрата часу.

— Сі-і-ія, зустрінься хоча б заради мене, — Татіра схопила за руку подругу, дивлячись на неї засмученим поглядом. — Щоб мені розповісти все в деталях.

Сільсія закотила очі, не в змозі витримати погляду подруги.

— Гаразд, але знай, це виключно через твоє прохання. Я абсолютно не зацікавлена в цій зустрічі.

Аберхат була не зовсім відвертою з Олавей, адже стоячи в сьомому секторі, на дев’ятому поверсі перед дверима кімнати одинадцять, вона відчула дивний льодяний мандраж. Вона не хотіла зізнаватись подрузі, що її все ще переслідують нав’язливі думки п’ятирічної давності.

Аберхат не змогла прийняти того факту, що один із капралів мав причетність до загибелі її батька. Страх того, що доля подарує їй зустріч саме з тим самим капралом, змушувало її серце вистрибувати з грудей.

«Тільки би не капрал Уайт! Тільки б не він!»

Рука Сільсії все ще тремтить, навіть тоді коли вона прикладає картку до дверей, щоб їх відчинити. Коли вона робить перший крок в глиб кімнати, її кінцівки ледь не німіють від чоловіка, що спокійно сидів в кріслі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍