Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

– Не можу залишатися з тобою довго, Лемі. Матінка спить, нянька спить... Я просила у небес спокути. Я благала бога Вогню не карати нас за ці рідкісні таємні зустрічі… – Айна тихо похитала головою, – Моє серце тепер неспокійне. Дивна відлучка Сайма не дає мені вільно дихати.

– Не турбуйся, душе моя, ненаглядна… Твій брат – вождь і мудрець, знає багато чого, що приховано між землею та небом, він знає, що робить. Ми не втратимо заступництва богів…Не турбуйся.

Айне дуже хотілося схилити голову на плечі коханого, але вона не наважилася цього зробити, щоб ще більше не прогнівити духів.

Ніч дихала лагідним теплом, змії бузкового туману вились серед папоротевих заростей і танули, осідаючи краплями вологи на сітчастому листі.

І тут десь вдалині, порушуючи царську безмовність ночі, сумно і протяжно прокричала невідома істота – чи то звір, чи то птах.

Рідко чули жителі Етеляни його голос, а звідки воно взялося, де живе і як виглядає – цього ніхто не знав.

Мудреці південної сторони стверджували, що  той самотній нічний крик невідомої істоти, незмінно віщує біду.

– Лемі! Ти чуєш! – вигукнула Айна і, охоплена смертельним жахом, заметушилась серед дерев легкою невагомою тінню, – Накличе він горе і біду на наші землі!

– Ні, не кажи так, краса моя ненаглядна! Згадай-но краще… Кричав він і на весняну відлигу, та нічого не сталося…

Але Айна вся тремтіла, в невимовному хвилюванні притискаючи руки до бурхливих грудей і навіть не звернула уваги, що Лемі, намагаючись втішити, легенько прийняв її за тонку талію.