Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

Глава 1.1

Повний золотий місяць висів посеред темного неба, проливаючи на тиху нічну землю таємниче димне напівсвітло.

Безмовний був ліс, наповнений диханням росистій свіжості: не шелестіли трави, не співали птахи, не шепотіли дерева, і тільки нічні квіти – діти підземних джерел тихо дзвеніли; жадібно простягали вони до місяця свої гострі темно-фіолетові пелюстки, вбираючи місячне сяйво, спалахували, розліталися танучими в повітрі бризками, і затихали.

Янтарні потоки текли вниз, прямували в відчинене вікно кам'яного будинку, що примикав до узлісся, і хвилями хлюпалися по кімнаті.

У кімнаті на ліжку, згорнувшись під тонким покривалом, лежала дівчина. Місячне світло припало до її золотистого волосся, розсипаного по подушці і поцілувало ніжні тремтливі повіки, стираючи з них глибокі тіні сну.

Дівчина перекинулася на спину і з тихим зітханням відкинула убік тонку білу руку.

– Айно… душа моя… прокинься…

Густі вії здригнулися, і дівчина повільно розплющила очі. Чи не привиділося?

– Айно… душа моя…

Шепіт летів у вікно разом з ласкавим місячним вітерцем, напоєним араматом  зацвітаючих трав.

Дівчина посміхнулася, неквапом підвелася з ліжка, показуючи місяцю своє струнке чарівне тіло, трохи приховане прозорою тканиною легкої нічної сорочки.

Як він наважився з'явитися вночі під її вікно? Через дві стіни спить мати, а одразу за дверима – нянька.

Нянечка добра, вона не видасть, а ось мати жахнеться, дізнавшись, що під вікнами спальні її дочки бродить чоловік.

Але Лемі не просто чоловік, він – наречений  і на осіннє рівнодення, рівно через дев'ять днів після її повноліття відбудеться весілля…

Так що поганого, якщо вони поблукають трохи лісовими стежками тут, неподалік?

Ніч ніжна і спокуслива, а повний місяць так наполегливо манить у свої обійми, пестить теплим, цілющим світлом.

Мати й не впізнає… Втім мати, котра любить її беззавітно, зможе зрозуміти пориви дівочого серця. А ось брат навряд чи! Велике щастя, що його кімнати розташовані в іншому крилі будинку, і він не може почути цей тихий шепіт.

Айна загорнулася в покривало і, легко ступаючи по місячній підлозі, навшпиньках підбігла до вікна.

Ось і він, її коханий – темний силует серед дерев. Айна  махнула йому рукою, і силует відразу ж відступив у чорну тінь лісу.

Поспішно одягнувшись у зручну, коротку сукню для прогулянок, дівчина прочинила двері.

В глибині передпокою теплився масляний світильник, кидаючи на стіни бліді тіні, що ледь вагалися. Нянька спала не під самими дверима, а біля стіни, на широкій скрині, прикрита легкою вишитою попонкою. Вона тихо похропувала і прицмокувала уві сні.

Айна лагідно посміхнулася. Напевно, нянька випила на ніч пляшку своєї улюбленої вишневої наливки. А це означало, що її сон буде солодкий, спокійний і довгий.

Айна, яка вміла ходити майже не торкаючись ногами землі, тінню прослизнула повз няньку і шмигнула на бічні сходи, благаючи небеса про те, щоб її ніхто не помітив.

Але всі в будинку вже давно спали, лише з найтемніших закутків, куди не проникало ніяке світло, лунали часом усіляки звук:  то легкий перестук, то потріскування, то обережне шелестіння.

До таємничих звуків Айна давно звикла. У кам'яних щілинах будинку споконвіку жили примарні сутності. Весняними місячними ночами вони вибиралися зі своїх укриттів і неприкаяно блукали величезним будинком: невидимі й безмовні.

Маленькі двері в стіні навіть не рипнули, коли дівчина відчинила їх і вибралася назовні.

– Айно…

– Лемі! Як ти наважився? – сказала вона з удаваною суворістю, відсторонюючись від його руки. – А якщо брат прокинеться?

– Сайм поїхав, душе моя! Я побачив, як він скаче дорогою у бік Кульгавого лісу і не зміг опиратися бажанню… так захотілося мені тебе побачити…

–  Чи давно він поїхав? – здивувалася Айна.

–  Як соловей заспівав у гаю...

–  Це дуже дивно, Лемі! Поїхав і словом нікому не обмовився ... Це лякає мене ... Що за невідома дурість підштовхнула  його в дорогу? Куди він міг спрямувати біг свого коня?

– Можливо, йому просто не спалося, ось він і вирішив розвіяти тугу. Нудьга та смуток не вибирають відповідного часу, а приходять, коли їм заманеться.

– Але що йому робити в Кульгавому лісі? Хіба що… - Айна не знайшла в собі сил домовити і замовкла.

–  Ні, душа моя, Сайм не безумець, він не посміє вирушити в долину Сухого русла раніше за встановлений термін, – здогадавшись про думки дівчини, відповів Лемі, – не принісши підношення воді та вогню, не отримавши благословення матінки…

Айна подивилася в очі нареченого і, не втримавшись, простягла руку, щоб торкнутися пальцями його білявого волосся.

Ось уже кілька років були  вони заручені, але священні традиції суворо забороняли юній діві перебувати наодинці з чоловіком, навіть з нареченим. На поріг шлюбу вона повинна ступити недоторканою, інакше бог Вогню не благословить їх союз, а немилість бога Вогню – страшне покарання. Лише від його заступництва залежить плодючість і добробут як роду, а й усього володіння.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍