Читати книгу - "Де поховані мрії?, KoХанна"

Мій дім стоїть, як може 

Кімнати в темноті. 

За що це все нам, боже? 

Чому це саме ми?

***

Це ж не гріх?

Відмовляючись від своїх слів, 

Що не можна бажати зла. 

Я бажаю спалити всіх москалів, 

І погрітись від того тепла

***

Забереш мене до себе?

Моя мавка лісова, забери мене до себе 

У густі свої ліса, до болота, в чорні землі. 

Щоб не бачити смертей від ракет у нашім небі. 

Щоб не бачити вуста, зсохлі, ніби ми в пустелі.

Відведи у забуття, заспівай про щось прекрасне.

Моя мавка лісова, дай часу пройти ледащо 

І спокійно в інший світ, доки в серці щось не згасне. 

Поховай мене сама. Буду безвісти пропащий.  

А на згадку залиши мою пам'ять про минуле, 

Де під мирним небом ми так кохали, та забули.

Залишай собі, що є, крім тих згадок про тортури.

Отаке тепер життя. За секунду промайнуло.

***

Що таке віра?

Я забула, що таке віра 

Боже, скажи, де мої крила? 

Де ти тепер? 

Чи ти не бачиш, що з нами стало? 

Чи ти не плачеш? 

Де ти блукаєш з янголом долі? 

Доки знущання у нашому домі, 

Доки святою водою вмивають

танки й ракети, які нас вбивають.

***

Чи буде знову, як раніше?

Я хочу щоб знову сяяли очі, 

від щирого серця сміятися. 

Гуляти за руку до пізньої ночі, 

від сліз більше не задихатися 

Не бігти до стін, коли знову сирена, 

завиє, як звір перед нападом. 

Здається мені, що війна нескінченна. 

Минуле лишається маревом. 

Я хочу щоб знову буденні проблеми 

здавалися дуже глобальними, 

щоб біля будинку були хризантеми, 

а не у вінку поминальному.

***

Чи можна кохати сильніше?

І кожного разу здається мені, 

Не можна кохати тебе ще сильніше, 

Але ти так граєш на струнах душі, 

Що думи у скронях стрікочуть гучніше. 

І я розумію, що вся та любов 

Дарує мені безумовне натхнення. 

Мій Харків, шалений, закохуюсь знов 

У рани твої і в твоє сьогодення.