Читати книгу - "Де поховані мрії?, KoХанна"

Я знаю, що все буде добре, 

Я знаю, що ще повернусь, 

Я виберусь з тої безодні 

І більше не помилюсь  

Мені всі казали, не треба 

Тримати себе у руках 

Інакше буде халепа, 

І точно з’їхавший дах. 

І справді мій дах не зі мною, 

Але я його здожену, 

Не буде нестерпного болю 

В якому сьогодні тону.

***

До чого ти ближче?

Хай моя стеля буде зі скла, 

Щоб я змогла дивитись у небо, 

Коли забуду, що справжні дива 

Завжди кружляють навколо мене.  

Хай і підлога буде зі скла, 

Щоб я змогла побачити пекло, 

Щоб нагадати собі імена, 

Тих, хто був всім, 

а тепер просто дехто.

***

О котрій виносимо сміття?

Я більше не захлинаюсь у спробах знайти порятунок. 

Отримати винагороду у вигляді доброго слова. 

Я більше не відчиняю у серці своєму притулок.

Обрала речі за віком - душа моя більше не гола.

Мене більше не зачіпають слова, що колись говорились, 

Чомусь я їх довго ховала, на згадку та як подарунок. 

Вони ніби впали з шухляди І просто в одну мить розбились. 

Швиденько я їх позбирала у чорний сміттєвий пакунок.

***

І як наздогнати той час, що минає?

Один крок вперед і ще два назад. 

Життя - це шляхи, а на них перехрестя. 

Сьогодні все лячно, а завтра - гаразд. 

Буває "за планом" і "як заманеться". 

У думах прожити чимало ночей, 

Завести тривогу, як хатню тварину. 

Закрити себе від подій та людей, 

Забути про те, що сумує родина. 

Один крок вперед і ще два назад. 

І як наздогнати той час, шо минає? 

Якщо все навколо не бал-маскарад, 

А клята війна і країна палає. 

Один крок назад. Це щоб відштовхнутись.

 А потім побігти назустріч собі. 

Так, лячно упасти о горе спіткнувшись.

 А потім тонути у морі-душі. 

До біса шляхи, перехрестя, дороги 

Ми можемо йти через хащі життя. 

Не знаю, куди доведуть мої ноги, 

Але хай ведуть, хоч кудись, до кінця.

***

За що ти себе так ненавидиш? 

Загубила парасольку та циганську срібну голку,

Білі нитки та розп'яття 

На мені лежить прокляття 

У лісах зірву полина, із душі зніму провину 

Як знімають з жінки плаття 

Так знімаю це прокляття 

Я зміцнила свою гордість, розчинивши сум і совість 

Я змінила свою думку, як розбила б скляну кульку

В мене вже не має часу, щоб іще одного разу 

В чомусь бачити провину, 

адже я проста людина, 

Що корила себе всюди лиш за те, що вже не буде

Краще, ніж колись було. 

Як же це в мені пекло 

І провина моя в тому, 

що так скаржилась на втому 

І нічого не робила, бо не мала на то сили. 

Я не маю їх і зараз, але хочу щоб так склалось: 

Взяти в руки свою силу і відчути на хвилину 

Що я зможу все на світі, буду в темряві світити.

Щоб хвилина тої сили все життя моє змінила.

***

Ти будеш кисле молоко?

На все свій час. 
Не треба підганяти 

Ні долю, ні людину, ні себе. 

Життя, як вальс, (не полька, щоб стрибати) 

рахуй до трьох, він сам тебе несе.  

На все свій час. 
Не треба зволікати.