Читати книжки он-лайн » Наукова фантастика » Останній сон, Ігор Даровський

Читати книгу - "Останній сон, Ігор Даровський"

20
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

   Відтоді я тренувався щоночі і з кожним разом мої успіхи ставали вагомішими. За кілька років я навчився повністю контролювати події свого сну, керувати персонажами та локаціями. Але керування власним сном – це одна річ, а ось реакція на атакуючи реальності інших гравців – це зовсім інше. Мій перший підпільний бій ледь не закінчився провалом і мені пощастило, що я зустрів суперника, що контролював свої сни набагато гірше за мене. Він кинув мене у каюту, яку почало заливати водою і думав, що через страх мій мозок дасть мені потонути… Проте я так був на дні харчового ланцюга, тож дно не лякало мене. Я просто дозволив собі дихати під водою, а потім прибрав стіни, опинившись у величезному океані можливостей. І коли настала моя черга атакувати, я відправив до нього мого ручного монстра. І він мене не розчарував. Ми всі боремося зі своїми монстрами, але не часто нам вдається їх приручити.

– Гравець, настала твоя черга запропонувати жахливу реальність! – магістр посміхається і я бачу як у студії загоряться картка із моїм обличчям.

– Здивуй мене, – Онір знімає окуляри і в його невловимо знайомих очах я бачу лише ненависть. І в цей момент я запрошую їх всіх у свій кошмар.

 

   Навколо суцільна темрява. Цілковите ніщо. У цьому просторі немає системи координат, тож зараз гравці абсолютно дезорієнтовані. Навіть профі. Я давно планував створити таку незвичну локацію, але все не мав нагоди. Я хотів аби вони опинилися у середині свого найдавнішого тваринного страху.

   Це звичайна психологія – людина, яка не розуміє, що відбувається і не бачить загрози, знаючи, що вона є, нервує ще більше. А темрява – це ж архіжах. Боязливість, що закладена в нашому ДНК. Саме тому людина запалила вогонь і намагалася його підтримувати. Аби перемогти той переляк, що стискав серце.

   Це моя локація, тож я бачу розташування усіх гравців. Вони вичікують. Намагаються бути абсолютно спокійними і не привертати уваги. Жоден з них не запалює ліхтар, не намагається прогнати темряву чи покликати на допомогу. Адже підсвідомо, вони розуміють що звуки та світло можуть привернути увагу того, що ховається в темряві. Мого монстра.

   Я чекаю ще трохи, а потім запускають другу фазу: звуки дихання та гарчання. Вони насуваються з глибини і ще більше збурюють уяву. Наш мозок – найгірший ворог, адже від жаху він може намалювати неймовірні речі, яких насправді не існує. А зараз мені потрібно саме це. Я підсилюю звуки, граюсь із луною, комбіную низькі вібрації і відчуваю їх страх. Навіть Онір висячі у вічному ніщо рухає головою, аби зрозуміти звідки чекати на небезпеку.

   Один з учасників не витримуючи тиску і перемикається на інший сон. Телепортується у власну реальність. Це дискваліфікація, але він залишиться живий. Один з гравців починає кричати і мій монстр знаходить його. Це швидка смерть.

   Вони починають нервувати і рухатись у просторі. Намагаються врятуватися. Броунівський рух жаху. Це навіть трохи кумедно. Монстр гарчить все гучніше і гравці починають перегукуватися, аби об’єднатися перед небезпекою, що насуваються. Це такий передбачуваний стадний інстинкт. Вони йдуть на голоси і знаходять один одного. Всі, окрім Оніра. Він залишається в тіні, контролюючи ситуацію. Основна група займає кругову оборону. Вони відчувають, що монстр поряд.

   І ось коли вони вже готові прийняти останній бій я даю їм надію. Кволий ліхтарик вдалині. Крапочку світла, яка може врятувати від монстра.

– Відступаємо, – дає команду один з профі і група починає рухатися до світла. Кожен у свій спосіб. Хтось вигадує маленький човен і пливе в порожнечі, хтось просто летить, немов супергерой. Онір мудрує собі джетпак і повільно рухається у сторону світла.

   Проте мій монстр не хоче просто так їх відпускати. Він гарчить і переслідує їх. Він прискорюється і наздоганяє, гравця що летить останнім. Човен переламується з диким хрустом. Його гра закінчується.

– До світла! – гравці більше заспокоюють себе і вмикають максимальну швидкість у цій порожнечі. Єдиний, хто не поспішає і не піддається на загальну істерію це гладіатор. Він прагне подивитися, що чекає на його суперників там, у цій оманливій теплоті. Розумний хлопчик.

   Оскільки я формую цю реальність, то чую що відбувається у студії: зал у захваті, а магістр пропонує VIP-сектору зробити додаткові ставки.

   Гравці щосили летять до світла. Вони як метелики, що не думають про захист. А мій монстр не відстає. Він хоче забрати їх всіх.

   І ось нарешті двоє щасливчиків залітають у світло. Це дівчина з довгим волоссям, що створювала пустельні коловороти у першому раунді та один з самородків. Після суцільної темряви із жахливим монстром, ліхтар здається цілком безпечними…

   Побачивши, що нічого не відбувається до світла підтягуються і профі. Проте не Онір. Він все ще тримає дистанцію, готовий зустріти мою ручну потвору. Шкода… але я і не думав, що зможу перемогти так просто.

– Можна, – я віддаю команду і з темряви на гравців кидається величезна риба-ліхтар. Оманлива теплота її пастки. Вона ковтає нещасних величезною пащею і вони гинуть на її гострих іклах. Драматичний фінал.

   Мінус 4 у світлі ліхтаря, два на рахунку монстра і один дискваліфікований. Неймовірний результат.

   Онір посміхається і запалює темряву стіною вогню, вбиваючи монстрів з моєї уяви. Риба перетворюється на попіл, а мій волохатий друг з тіні теж зникає у цьому потужному полум’ї. Гладіатор підіймає великий палець вверх, демонструючи мені свою повагу.

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній сон, Ігор Даровський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній сон, Ігор Даровський"