Читати книгу - "Останній сон, Ігор Даровський"

   В темряві на екрані запалюється повтор смерті моїх кошмарів та крупний план Оніра, що має дуже героїчний вигляд у відблисках вогню. Камера наближається ще крупніше і я помічаю медальйон, який не бачив вже багато років. Огидного вуличного вовка, який я подарував синові перед тим як віддати його на завжди.

   У мене була чудова родина. Дружина та двоє дітей. Донька та син. Вони радували мене кожного дня. Вболівали за мене і раділи моїм перемогам. Проте я хотів більшого. Більше грошей, більше поваги, більше небезпеки. Тож я почав робити ставки на «Сонні змагання». Спочатку невеликі суми, потім більші. Я намагався не помічати свої проблеми. Вважав це дрібницею. Гра захопила мене повністю і я перестав приділяти увагу дітям. Збудував стіну.

   А потім програв дуже велику суму і суворі люди поставили мене перед вибором. Або син або донька. І я обрав його.

   Я думав, що банди вбили його, але ж…

– Ти думав я не впізнав тебе? – Онір знімає свій баф і я бачу розрізи на краєчках губ, що роблять його схожим на карткового Джокера. – Твої друзі залишили мені вічну посмішку, – він знову надягає тканину і повертається до свого звичного вигляду. – А потім навчили мене контролювати сни і я усі ці роки мріяв, що одного разу зустріну тебе. І поверну борг.

   Я дивлюся на свого дорослого сина і пишаюсь ним.

– Це буде твоє останнє змагання, – він знімає медальйон і той плавиться в його руках, формуючись у срібну кулю. – Твій останній сон.

   Голос магістра перериває наш змістовний діалог. Ми бачимо його усміхнене обличчя на великому екрані просто перед нами.

– Перед четвертим раундом пані з VIP-сектору хоче купити ексклюзивний сон з креатором останнього кошмару. Ми вітаємо гравця і робимо паузу на невеличку рекламу, – магістр запалює мою картку і вона спалахує романтичними рожевими серцями.

   Еротична пауза трапляється на кожному шоу. За правилами гравець може відмовитись від цієї опції, але зазвичай за неї гарно платять. І зараз я не маю причин відмовлятися від зайвих грошей. Адже вони знадобляться мені, для ставки у останньому раунді. Тож я просто чекаю, поки таємничу жінку під’єднають до мого шолома. Тепер я можу створити реальність тільки на двох. Романтичне побачення в якому я буду найкращим коханцем, а вона найсексуальнішою дівчиною в цьому світі. Я знаю, що ця сцена буде доступна лише для преміум підписників, але все одно змінюю зовнішність своїй партнерки. Це звичайна ввічливість та збереження конфіденційності.

– Ти мені огидний, – Онір відвертається і йде геть.

   Певен, що редактори шоу, вже сформували сценарій нашої особистої історії і тепер розповідають глядачам неймовірну казку про битву із рідною кров’ю. Шекспірівські пристрасті.  І я не хочу це чути. Тож я занурююсь у свій додатковий сон, розтягую час, намагаючись хоча б на п’ять хвилин забути, що у наступному раунді мені потрібно буде змагатися із власним сином.

– Нехай почнеться битва поколінь! – голос магістра бринить від пристрасті. – Робіть ваші ставки і не забувайте, що син має понад 20 перемог на професійній арені, а батько лише перспективний новачок.

   Перед останнім раундом ми знову опиняємось у величезної білій «tabula rasa» сонного змагання. У деяких культурах білий – це колір смерті. І я розумію чому.

– За нашими правилами перед останнім туром кожен з гравців має право зробити ставку, – продовжує магістр гри, витримуючи театральну паузу, – хоча ставити на власну перемогу – це поганий знак.

   Перед очима зараз загоряється маленький приватний екран, на якому можна зробити ставку у два кліки. Я дивлюся на карточки із нашими обличчями і на коефіцієнти. Дивлюся на сина, що стоїть в кількох метрах від мене. А потім роблю ставку.

– Не зміг втриматись, так? – Онір змахує свій екран одним рухом, – ти зовсім не змінився.

– Здивуй мене, ­ – я не хочу влаштовувати сцену і просто прагну, аби ми швидше опинилися в кошмарі, який він для мене приготував. 

   За мить я бачу себе зі сторони. Заглибленого у власні страви. Я дивлюся на себе майже з рівня підлоги і тягнуся до батька маленькими ручками. Я в тілі свого сина. Ось що він замислив: вояж власними дитячими травмами.

   Я намагаюсь достукатися до батька, але між ним і мною, немов величезна скляна стіна. Я б’ю по ній своїми маленькими ручками, кричу щосили, проте це не допомагає. Вона дуже міцна. Але ж це сон і я можу стати сильнішим… я відчуваю як мої кволі ручки наливаються силою і я б’ю ще раз, руйнуючи скло і потрапляючи… у наступну кімнату.

   Там знову батько, який ігнорує мене. Я став старший, а він ще більш зосередженим на сторонніх речах. Тепер він заглиблений у статистику чергового змагання. Його очі бігають по таблиці цифр немов навіжені. А я лишень хочу, аби він подивився на мій малюнок. Я намалював усю нашу сім’ю разом. Проте він не чує і мені знову доводиться розбивати скляну стіну.

   Чергова кімната, в якій батько схожий на схибленого безхатька. Я знову став старший. А він давно не спав і від батька тхне алкоголем. Я відчуваю цей запах навіть через скло. Моя мати і сестра намагаються щось йому сказати, проте він сердиться і розбиває все навколо себе. Зараз мені дуже лячно за них. Я хочу захистити їх, проте ця клята скляна стіна не пускає мене до кімнати. Я затиснутий у цих спогадах, немов у  нескінченному тесеракті пам’яті. І знову я розбиваю стіну і…