Читати книгу - "Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза"

Якщо мій друг Орландо, який тепер дуже заклопотаний іспитами, зможе вчасно переписати його на машинці, я передам тобі його через Лісі; у рукописному вигляді твір неможливо читати. Разом із Лісі маєте вирішити, чи треба розповісти про нього дядькові П’єтро чи ні.

Листи до дружини від червня—листопада 1956 року показують нам, як проходило написання роману. І стає зрозуміло, що роман було фактично написано за дуже короткий термін — то була низка задумів, відразу занотованих на папері.

П’ятниця 29 червня 1956 року[33]

Для Лісі

…Тішуся з наукового успіху, про який я повідомлю так, як ти хочеш. «After having both been the “scourge of the Woermannscher Partei…” we are on the way of being both “the scourge of Italian publishers”»[34]. Щодо мене, то я саме пишу епізод, який піде номером 4; після нього йтиме епізод № 5 (спроба подружньої зради з боку Анджеліки, придушена княгинею заради родинної честі і любові до Танкреда). Таким чином, цей твір стане справжнім романом, ось і все. Те, що я написав після твого від'їзду (перший візит Анджеліки після заручин, нічний приїзд Танкреда в екіпажі), непогане, але, на жаль, воно поетичне.

Неділя 8 липня 1956 року

Для Лісі

…Мене теж охопило велике збудження з приводу мого «Гепарда». Минулої ночі я працював до третьої години. Йшлося про те, щоб у шістьох рядках показати всі історичні, соціальні, економічні та любовні смисли першого поцілунку (прилюдного) Танкреда та його нареченої Анджеліки. Гадаю, вийшло непогано. Розділ майже закінчений; він буде дуже довгий: мені ще треба написати розмову з доном Фабріціо, коли він дістає пропозицію стати сенатором.

Пиши мені і повідомляй про всі новини.

З усіма справами, болями в спині, «boys» та «Гепардом» я теж почуваюся дуже стомленим.

Мільйони поцілунків від твого М.[35], який тебе кохає.

Понеділок 9 липня 1956 року

Для Лісі

…Завтра я збираюся до Орландо, щоб він надрукував на машинці новий розділ «Гепарда». Гадаю, так найкраще; перша частина нудна, але я намагався помістити в неї купу соціальних ідей; друга частина (вельми сміливі любощі Танкреда та Анджеліки, їхні мандрівки велетенським палацом Доннафуґати) дуже жвава, непогано написана в плані стилю, але я боюся, що тут забагато снобізму, і вона, можливо, трохи занадто поетична. Постійне видовище походеньок наших «boys» викликало в мене зворушення також походеньками Танкреда та Анджеліки. Що скажеш про новий розділ, який я тобі надіслав?

Піди до лікаря! Не забувай

свого М., який тебе кохає

і посилає тобі мільйон цілунків.

Середа 11 липня 1956 року

Для Лісі

…Мій «Гепард» практично скінчений. Завтра закінчиться його переписування на машинці. Страшенно спекотно.

Мільйони цілунків з прихильністю і любов’ю

від твого М., який тебе кохає.

Четвер 29 листопада 1956 року

Для Лісі

…Поки я писав цього листа, в кафе «Маццара» зайшов адвокат Боно, щоб віддати мені рукопис «Гепарда». Він був охоплений бурхливим ентузіазмом: сказав мені, що ніколи жодна книжка не давала йому точнішого уявлення про Сицилію, з її великим чаром і з її великими вадами. Він також сказав, що це надзвичайно актуально, і провістив великий успіх, інтерес і значні продажі. З цього всього можна було зрозуміти, що він був сильно здивований — очевидно, тому, що в глибині душі вважав мене ослом.

Труднощі з публікацією додали ще більшої привабливості романтичному міфу про генія, якого ніхто не розуміє. Насправді, працівники «Мондадорі» і сам Еліо Вітторіні[36], який переглянув машинопис спершу для видавництва «Мондадорі», а відтак уважно прочитав його для «Ейнауді», припустилися величезної помилки, не так у плані літературної критики, як у плані комерційному: адже вони визнали талант автора «Гепарда». Особиста відповідь Вітторіні застала Джузеппе Томазі в Римі: «Рецензія непогана, але про публікацію нема мови», — сказав він мені за день до своєї смерті. Хоч Вітторіні був літератором, здатним розпізнати гідного уваги супротивника, одначе він заявив, що він не та людина, яка може підтримати його. І все ж він не виступив цілковито проти «Гепарда». Він порадив «Мондадорі» звернути на нього увагу, але, на жаль, як сказав мені Вітторіо Серені[37], якийсь бюрократ у видавництві, замість того, щоб відповісти авторові некатегоричним листом, відіслав машинопис назад із загальними фразами відмови. Вісімнадцять місяців, що минули від надіслання машинопису Елені Кроче[38], яка передала його Джорджо Бассані, тодішньому редакторові видавництва «Фельтрінеллі», до його публікації в серії цього видавництва «Сучасники», не здавалися б такими довгими, якби смерть не виявилася меткішою. Насправді то була не літературна, а людська трагедія.

У березні 1958 року Джорджо Бассані приїхав заради «Гепарда» до Палермо. Машинопис був уже готовий, і готовий був також епізод з балом, який він одержав у машинописному примірнику, відредагованому на прохання княгині. Бассані підозрював, що у нього в руках неповний, а, можливо, і неправильний текст, і головною метою його приїзду на Сицилію було добратися до джерел. Тоді я передав йому рукопис 1957 року. Він використав його для того, щоб виправити в деяких місцях верстку вже готових семи частин, а також, як єдине джерело V розділу, «Вакації отця Пірроне». Він не одержав від княгині цього сільського інтермецо, оскільки, згадавши висловлені автором міркування, вона вважала, що його не слід включати в роман. Таким чином, «Гепард» першого видання «Фельтрінеллі» (1958) базується на машинописах, крім епізоду про вакації отця Пірроне; його було звірено з рукописом 1957 року щодо варіантів (працюючи над романом від машинопису до останнього рукопису автор вніс тисячі виправлень і дописок, чимало яких Бассані включив у своє видання); перед окремими розділами було додано короткий підсумок; текст було також ґрунтовно виправлено з огляду на пунктуацію. Саме на це видання роману опиралися всі перші переклади, включно з англійським перекладом Арчібальда Колкгауна.

Видання Бассані не ставили під сумнів аж до 1968 року, коли роман вже переклали, можна сказати, всіма мовами, і коли вийшов фільм Лукіно Вісконті. Але саме того року Карло Мушетта заявив, що опублікований текст був, у певному сенсі, переписаний Бассані. Мушетта одержав від Бассані фотокопію рукопису і відзначив тисячі розходжень, і хоч вони не міняли суті роману, видавалося доречним підготувати видання на основі рукопису 1957 року. Воно вийшло в 1969 році і стало нормативним виданням італійською мовою. Як ми тепер знаємо, саме на цей остаточний текст вказав автор у своїй останній волі.

Якщо, як підтверджує лист до Енріко Мерло, історична лінія