Читати книгу - "Як керувати рабами"

поколінь. Як ви позбавите людину права володіти деревом, котре власноручно посадив її дід? Деякі з народних трибунів намагалися законодавчо обмежити розміри таких маєтностей і примусити найбільших землевласників наймати на роботу певний відсоток вільних людей. Але ніхто не звертав уваги на подібні заклики. Що ж до загрози з боку рабів, то йшлося не так про можливість їхнього повстання, як про те, що вони можуть винищити вільнонароджених селян, які мали служити у війську, захищаючи владні інтереси римської еліти. Через це було прийнято постанову: жоден громадянин віком від двадцяти до сорока років не мусив служити за межами Італії більш як три роки поспіль. Так селяни отримували шанс зберегти контроль над своїми невеликими ділянками.

На щастя, сьогоднішнього власника рабів такі проблеми вже не турбують. Армія зробилася професійною, а від часу останнього великого повстання рабів минуло дуже багато років. Нині рабовласникові потрібно дбати лише про збереження контролю над своїм господарством. Це я всотав із молоком матері. З дитинства я здобував владні навички, направо й наліво роздаючи команди служникам і служницям: «Принеси мій плащ!», «Вимий мені руки!», «Подай мені сніданок, хлопче!». Це було звичайною щоденною практикою. Ще зеленим парубійком я навчився у свого батька, як домогтися поваги навіть від найбільш непокірливих рабів.

Родина і господарство — ось на чому тримається суспільство, та й людське життя взагалі. Ніяке цивілізоване існування неможливе без тих необхідних речей, які може дати господарство. Але господарство — це лише будинок, якщо в ньому немає рабів. Звичайно, щоб у вас була справжня родина, треба мати дружину й дітей. Так, їхня праця приносить певну користь. Але основну частину роботи по господарству виконують раби. Це особливо вигідно, адже господар тоді не мусить довіряти її виконання чужинцям. Усі ми знаємо, як принизливо просити про допомогу і як обтяжливо залучати до роботи сторонніх виконавців. Вони ніколи не з’являються в призначений час, можуть попросити завищену плату і, не маючи потреби пишатися своєю працею, виконують завдання абияк. Натомість ми можемо бути впевнені, що раби виконають роботу так, як ми того побажаємо. Отже, раби перетворюють родину на більш значущу одиницю — на те, що ми називаємо домогосподарством.

Домогосподарство — це держава в мініатюрі: воно має власну структуру, ієрархію, керівництво, власне відчуття спільноти. Чоловік/дружина, батько/син, господар/раб — от найважливіші цеглинки, з яких будується суспільне життя. Отже, рабство є одним із ключових принципів соціальної організації. Раб цілковито підпорядкований господареві, так само і громадянин повністю підкоряється вимогам держави. Але рабство являє собою стан абсолютної залежності. Раб не має родини, він не може прийняти права та обов’язки шлюбу, саму його особистість визначає господар, який дає йому ім’я. У цьому сенсі рабство — те саме, що соціальна смерть. Воно вимагає безумовної покори. На жаль, рабів іноді доводиться спонукати до послуху жорсткими методами. Необхідно зламати силу духу раба. Саме тому деякі горді племена відмовляються здаватися, навіть коли зазнають поразки в бою. Так, кантабри[3] в Іспанії після придушення їхнього повстання вирішили, що краще помруть, аніж перетворяться на рабів.

Раби не мають юридичних прав. Але не варто вважати, що їм призначена лише праця, не гідна вільної людини. Насправді, як ми побачимо далі, чимало рабів займають впливові позиції при своїх сильних господарях. У той же час вільні бідняки нерідко змушені виконувати найбруднішу роботу, щоб заробити на шматок хліба для своєї родини. Крім того, раби можуть мати зовсім різні обов’язки. Старий слуга, що наглядає за входом до оселі, хлопчик, який підносить воду до столу, приваблива рабиня в опочивальні — у великому домогосподарстві раби виконують найрізноманітнішу роботу, задовольняючи всі потреби свого господаря.

Батько навчив мене, для чого ще потрібні раби: для вихваляння! Раб, по суті, є звичайнісінькою річчю, сам по собі він нічого не вартий. Проте раби формують статус свого власника. Як хороший кінь значною мірою створює образ вершника, так і вихований, поштивий раб підкреслює чесноти свого господаря. І якщо домогосподарство налічує чотири сотні рабів — як же від цього зростає авторитет рабовласника! Хто ж, як не найвищий достойник, може дозволити собі настільки показний і престижний почет?!

Хоча самі раби можуть бути й цілковитими нікчемами, служать вони найшляхетнішим із нас. Якщо бажаєте дізнатися, як поводитись із рабами, що дістаються вам на піку вашого успіху, читайте далі. Хай би як відрізнявся життєвий устрій у ваш час від принципів стародавнього світу, це зовсім не мусить відвертати вас від їх вивчення. Бо ж у стародавніх працях міститься набагато більше того, що заслуговує на ваше схвалення, ніж того, що підлягає запереченню. Читайте і навчайтесь.

 • Коментар • •

Розповідь про те, що плем’я аланів не знало рабовласництва, показує, наскільки важливим був цей факт для римського письменника. Історик IV ст. н. е. Амміан Марцелін вирішив зафіксувати цю розповідь у подробицях, оскільки на римську аудиторію вона могла справити враження, як мінімум, цікавого курйозу. Навряд чи можна знайти римлянина, який би стверджував, що рабство слід скасувати. Воно було звичайним явищем соціального життя, як володіння кицькою чи автомобілем у наші дні. Для заможних римлян раби були необхідним атрибутом високого рівня життя, як для нас сучасна побутова техніка. Раби виконували всю ту роботу, якою б вам самим займатися не хотілось: прали, прибирали, а бувало, що й витирали зади, а також надавали своїм господарям багато інших послуг. Але не всі раби були однаковими. Існувала велика різниця між домашніми рабами в місті й тими, хто працював у полі. Міські раби часто були потрібні не тільки для виконання роботи, але й просто для підтримки соціального статусу їхнього власника, подібно до того, як сьогодні найновіші технічні засоби свідчать про нашу «крутість» (чи дійсно нам аж так необхідний стодюймовий плазмовий телевізор?). Навіть у сільській місцевості рабів не завжди тримали лише з економічних міркувань, хоча їхня роль в економіці й була вирішальною — особливо у великих володіннях багатіїв.

Давні греки мали більш жорсткі погляди на природу рабів, ніж римляни. Аристотель, як відомо, стверджував, що рабство є природною якістю і найкраще для рабів — належати вищим за них грекам.

Серед афінян існував чіткий поділ на «містян» і рабів, що ускладнювало для останніх асиміляцію в суспільстві, навіть якщо вони отримували свободу. Зовсім інша модель діяла в Римі, де велика кількість різного штибу аутсайдерів постійно вливалася в ряди містян. Однією з головних причин тріумфального піднесення Риму була його здатність об’єднувати іноземців,