Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

Глава перша “Свято”

Два роки до подій. Дві тисячі дванадцятий рік, червень, Україна, десь біля міста Харків.

Приватний будинок. Дзвонить будильник: біп, біп, біп, біп... Протягується рука, намагаючись вимкнути будильник на телефоні. Велике ліжко, в якому лежав чоловік, приблизно 180 сантиметрів зросту, зі світлим волоссям, темною бородою та блакитними, як небо, очима. Структура тіла — атлетична, вага приблизно 80 кілограмів.

Так, це я — Залізняк Костянтин. Мені двадцять сім років, і зараз я розповім вам історію, в яку ви навряд чи повірите, або принаймні спробуєте уявити. Але все сталося саме так.

Дві тисячі дванадцятий рік, рік, у якому мало статися багато подій, ну, принаймні, так вважала більша половина людства. З цим пов'язували закінчення календаря Майя, у якому використовувалася система обчислення, що ідеально співпадала з астрономічним роком. Календар Майя мав більш досконалу систему числення, навіть кращу за сучасний григоріанський календар та його попередників. Зі завершенням календаря Майя пов'язували закінчення тринадцятого циклу календаря та, за деякими описами, кінець світу, який мав би статися. А також неймовірну думку — захоплення людства в рабство або його знищення іншою цивілізацією з іншого світу. Багато хто в це вірив, адже календар Майя був створений у двохтисячному році до нашої ери і створював та завершальну форму він отримав приблизно за триста років до нашої ери, вже тоді він створив певне враження, як і міфічною стороною царя Кукулькана який повернувся до небес та обіцяв повернутися, є багато зображень де Кукулькан сидить ніби в ракеті якою керую і летить до зірок. 

Також багато що говорилося у різних суспільствах, що буде зміна полюсів та пересування  тектонічних плит які за собою понесуть катастрофічні наслідки після яких людство стане на тропу виживання та голоду а також так названу ядерну зиму в якої загине останнє виживше людство після катаклізм, і вважалося що все людство загине, бо не матиме змоги відтворити технології в сурових умовах, так як людство звикло до майже повного достатку усіх потреб в житті, в таких подіях людство дійсно мали дуже хибні шанси на виживання.

Також багато говорили про великий спалах на Сонці, який міг би пошкодити атмосферу планети. Ще йшлося про великий астероїд, що прямував у бік Землі. Багато хто почав гадати, що наближається неминучий апокаліптичний день для людства.

Але все відбулося не зовсім так, як очікувала більшість жителів планети.

Костянтин піднявся з ліжка та пішов у ванну кімнату, де прийняв душ і привів себе до ладу. Після цього він пішов на кухню, заварив собі каву та вийшов на подвір’я. Сівши за столик і п’ючи каву, він почав читати новини про події, що відбувалися на планеті. Найбільше його цікавила тема технологій, розвитку штучного інтелекту та як деякі видатні вчені і конструктори прагнули досліджувати Сонячну систему.

Костянтину прийшов час їхати на роботу. Він зачинив будинок і пішов до гаража, де його чекав справжній звір — Ford Mustang 1968 року. Це був мускулистий автомобіль, пофарбований у яскравий червоний колір із глибокими чорними смугами, що проходили вздовж кузова. Емблема дикого коня на передній решітці, агресивний дизайн і масивний капот робили його вигляд неповторним. Під капотом цього красеня знаходився шести-літровий двигун, що видавав 320 кінських сил. Глибокий, ревучий звук мотора був впізнаваним з далекої відстані. Його дід, подарував Костянтину цю автівку тому Аврам, у Сполучених Штатів, добре знав, що для Костянтина цей Mustang — не просто машина, пам’ятка від діда та його історії яку зберігає Костянтин, а це для нього символ свободи й потужності.

Авто стояло на блискучих хромованих дисках, а в салоні панував ретро-стиль: шкіряні сидіння, дерев’яне оздоблення на панелі та класичне кермо з трьома спицями. Костянтин вставив ключ у замок запалювання, і після першого повороту весь гараж наповнився гуркотом могутнього двигуна.

Костянтин відкрив ворота гаража та сів за кермо свого автомобіля. Він вставив ключ у замок запалювання й повернув його. Як тільки двигун заревів, наповнюючи гараж глибоким, приємним звуком, Костянтин посміхнувся. Піднісши руку до магнітоли, він увімкнув її та вибрав одну зі своїх улюблених пісень. Почавши наспівувати:

“I’m on the highway to hell
On the highway to hell
Highway to hell”

Це була легендарна група AC/DC, і ця музика ідеально пасувала до настрою й потужного ревіння двигуна його "Мустанга".

Костянтин працював у звичайній крамниці менеджером з продажу шин та дисків для авто. Хоча ця робота не приносила великих коштів, вона давала йому велике задоволення, бо цей напрямок був неймовірно цікавим і захоплюючим для нього.

На одному з перехресть задзвонив телефон. Це був його добрий знайомий, а може, навіть найкращий друг з кола його спілкування — Адам. Вони працювали разом в одній крамниці, але в різних відділах. Адам відповідав за продаж автохімії та горючих матеріалів для автомобілів. Він був чоловіком 42 років, приблизно 185 см на зріст, зі 100 кілограмами ваги і бритою головою.

Костянтин підняв слухавку.

— Що тобі треба, старий?

— Ти де є? Начальство вже тут і питало про тебе. І взагалі, я не старий, скільки разів тобі повторювати? Я вінтажний, — відповів Адам, посміхаючись і жартуючи.

— Старий, не переймайся так, бо доведеться швидку викликати. І взагалі, я вже на парковці.

Костянтин запаркував автівку та пішов до крамниці, де на вході його вже чекав Іван, власник крамниці. Іван був схожий на величезну кульку через зайву вагу — важив понад 130 кілограмів при зрості в 167 сантиметрів. Він мав руде волосся, яке покривало майже все його тіло. Іван був людиною з двома сторонами: одна — адекватна, з вмінням будувати бізнес і чудовою аналітикою ринку, що приносило великі результати, а інша — не завжди здатна бачити елементарні речі, через що він іноді був досить суворим.

— Костянтин, до мого кабінету, треба поспілкуватися, — сказав Іван.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍