Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

-І це все? На цьому твоя кар’єра скінчиться? Ти ж можеш ще бути в політиці роками! 

-Не бійтеся! Якщо ви  навіть і завтра оголосиш свого кандидата, то тільки через пів року хтось обійме посаду чи ваш представник, чи від якоїсь з партій. Ще ж вибори і до міністерства, а це додаткові пів року. Через місяць, дасть Бог, я одужаю і допрацюю, а вже через рік, хтось та й стане головою ВС.  

-Я думав, що ти  залишися в політиці ще на довго.  

-Та я й давно роздумував над цим. Тому краще піти зараз, в такий «зручний» час. 

-Ти боїшся. 

-А ви начебто ні!? Я бачу як страх за власне життя панує над вами. Це нормально, особливо для такої людини. Страх за себе, дітей, династію… Для кожного, хто опиняється в цій ситуації, важливіше  життя, аніж якась влада. Але в монарха нема вибору.  

“Як точно він описує мене...”, - з подивом подумав Імператор. 

-Ти читаєш мене як книгу, - в голос промовив Олександр. 

-Коли 30 років працюєш у правоохоронці,  людина, яка перед тобою, стає для тебе наче під мікроскопом. 

-Це все добре, але кого ж тепер я відправлю на вибори?  

-Ну, порекомендувати тобі мого заступника я навіть не наважусь.  

-Чому? 

-Бо він тупий як корок. Вже  думав змінити на нового, четвертого, та доля вирішила інакше. Якісь вони останнім часом стали занадто слабкими. 

“Всі ми стали останнім часом занадто слабкими”, - у думках повторив собі  Лейвер. 

-А ще когось маєш на думці? 

-Є в мене один давній знайомий, ще з дитинства по Марсу бігали - Ейшер Ґранд Рейвон. На момент нашої останньої зустрічі, він був головним начальником  Ілонського відділу охорони суспільства.  Здається,  вже дослужився до генерала.  

-Ейшер Ґранд кажеш... Я запам’ятав. Думаю, коли мені дадуть про нього досьє, вивчу його повністю. Колись, здається, гуляло це ім’я по інформ простору.  

-Він затримав групу людей, що хотіли зробити теракт. Звичайно ж, то був «Орден». 

 Наприкінці розмови  Лейвер неначе одужав. Його голос став дзвінкішим, а розмова жвавішою. 

-Одужуй, Лейвере, - на прощання сказав Імператор. - Такі як ти нам треба зараз. 

-Пане Олександре, як тільки здоров’я поверниться у моє тіло, то одразу ж продовжу службу во благо людства! 

“Під вогнем і мечем, стояти будемо до вщенту”, - Імператорові згадався один з девізів міністрества внутрішніх справ.  

 Олександр вийшов з палати. Йдучи з лікарні до автомобіля, він зупинився за два метри від транспорту. Раптом його мозок перемкнувся на палаюче полудневе сонце у сірій височині. Думки розхиталися від подиху гарячого вітру.  

Він дозволив собі насолоду. 

-Кайре, за скільки приблизно  хвилин ми зможемо пішки дійти до Галактичного кварталу?- запитав у голови  імперменів Імператор, не зводячи погляду з сонця, чиї промені відблискувалися від темних окулярів. 

-Приблизно за годину. 

-А що там у мене з графіком?- мовив до свого секретаря Олександр. 

-Сьогодні  у вас майже вільний день, якщо не рахувати візит до пана Лейвера,— клопітливо мовив секретар Імператорського Офісу Майк Горстік. 

-Я хочу аби ми пройшли пішки до урядового кварталу. Давно  вже не ходив Хюманом. Треба це змінити. 

    Імператор рушив пекельною вулицею. Він відчув у своєму тілі свободу з шелестом зеленої накидки на його плечах. Олександр йшов повз пальми й смарагдові газони, що відділяли тротуари від дороги, які рятували пішоходів під час страшенної спеки. Він бачив те безтурботне веселе життя, яке в нього було ще якихось десять років тому: люди  сидять в кафе чи парку, поспішають на роботу, сміються з дрібничок; хтось забруднився плямою від гарячої кави, а хтось ледь не збив на велику дитину. Все це створювало атмосферу ділового, але такого простого міста, в якому життя кипить завжди.   

Його не зупинити. Мирне співіснування суспільства, яке не знає, що таке війни, гендерна нерівність, спалахи невідомих хвороб. Цього всього нема вже чотири століття. Люди літають по всій Сонячній системі, покращують технології. Тільки одне залишається незмінним - політика і жага до неї. 

“Чому певні особи ладні змінити гармонію на розруху лишень за власне бачення  ідеї світового порядку?”, - подумки запитав у себе Олександр.