Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ третій 

 

Розділ третій 

 

Йому хотілося довше бути дитиною. 

 Генрі де Вайлайн. “Хюман у зоні турбулентності” 

 

-Ейшер Ґранд Рейвон. 57 років. Народився неподалік Ілона в поселені Нова Америка. Там закінчив школу, і згодом переїхав навчатися до Марсіанського університету оборони. Після здобуття вищої освіти, був відправлений на службу до міста Фобос, що на Марсі, де здобув звання полковника.  Згодом, працював начальником Ілонського відділу охорони суспільства, за що отримав звання генерала завдяки блискучій контртерористичної операції, яка знищила групування «Молодий Марс», який був пов’язаний з «Орденом Сонця». Наразі займається громадською діяльністю. Дітей і жінки в нього немає,- закінчив читати резюме Гранда, секретар Офісу Імператора  Майк Горсті.  

-Чудово, чудово! Це те, що нам потрібно. Я хочу, аби ти знайшов його контакти, і передав Ґранду, що імператор хоче поговорити з ним. Про кандидата ні слова!- з серйозним тоном промовив Олександр, який осягнув давно забуті відчуття влади в його руках. 

-Буде зроблено! На цьому я можу бути вільний?  

-Сьогодні ти щось дуже квапився, неначе на побачення. 

-Ну… Цілком так,- сором’язливо відповів Майк, звівши свої карі очі до низу. 

-Ти ж досі зустрічаєшся з Мелом? 

-Ми з ним вже три роки разом живемо. Сьогодні саме річниця весілля. 

-Оскільки якихось подій у мене немає, ти можеш бути вільний. Тільки одне - ти повинен відшукати Ґранда та запросити його не зустріч. 

-Дякую, пане Олександре! Я виконаю це наскільки в мене вистачать сил. 

-Не гай  тоді часу. Вперед, до роботи! 

 Майк забрав свій планшет, кивнув своєю  головою і  пішов до вхідних дверей до кабінету. Перед самим виходом, він подивився в дзеркало, поправив своє чорне волосся, подивився на маленьку щетину  на овальному обличчі, поправив темно зелений піджак по коліна, й обвів губи язиком.  

 У цей момент двері відчинилися, де на порозі стояв високий, з маленьким наплічником на спині,  Ромул. 

-Майке, досить тобі прихарашуватися. Ти й так красунчик!- з посмішкою на обличчі промовив молодий принц, прямуючи до столу батька. 

-Я вже саме закінчив,- хутко промовив Майк, виходячи з кабінету імператора. 

  Сонце освітило  однотонні стіни кімнати, на яких де-не-де підсвічувалися давні  картини пейзажів. Посередині кімнати  був прострелений червоний килим, який гармонічно вписувався до дерев’яної підлоги.  В кінці, на всю стіну, знаходилося вигнуте дугою вікно, з якого відкривався вид на центр столиці, і урядовий парк. Вирізьблений з дуба стіл імператора стояв саме посередині навпроти  панорами.  

    Навпроти  знаходилося п’ять білих крісел на силових підвісках, а стілець, на якому сидів імператор, нагадував скоріше трон: шкіряне, з підставками, та зверху зі вишитими золотими нитками  по білому герб Галактичного Союзу.  Але Олександр не любив цей стіл. Коли він сидить там, то сонячні  промені затьмарюють все своєю яскравістю. 

Менший скляний стіл стояв у правому кутку кімнати. Саме там Олександр завжди любив працювати. На робочому місті знаходився повністю сенсорний комп’ютер, канцелярські приладдя та міні глобус Землі. За спиною імператора висіла величезна мапа всієї Сонячної системи.  

  Все інше місце  в кімнаті було заповнене шафами, на яких знаходилися подарунки: статуетки приладдя для полювання на звіра, давні книги й макети визначних будівель Системи. 

 Кабінет мав свого роду душу, яка живе в стінах, маленьких дрібничках, сторінках книг чи шухляди столу, що споконвіку передається нащадкам. 

 -Ти вже прийшов зі школи?- запитавши і одразу ж відповівши промовив Олександр, читаючи на планшеті доповідь міністрів. 

-Так-так! Уроки скінчилися, а  в Марії сьогодні молекулярна інженерія. Вдома мені все одно нічого робити, тому подумав,  чому б до тебе не зайти, - сідаючи навпроти батька відповів Ромул. 

-Це добре. 

Олександр не міг надивитися на свого сина: “Святі небеса, йому лишень шістнадцять... Як він швидко росте... Я бачу на руках побільшало м’язів. А на обличчі невдалий слід від  гоління. Треба сказити, щоб підстригли волосся під вухами, бо вже скоро коси будуть... Люба, шкода, що ти не бачиш цього своїми очима...” 

-Щось зі мною не так? - перебив роздуми батька Ромул. 

Олександр різко поглянув в очі синові. 

-Я згадував, що мені ще потрібно підписати... - вдумливо промовив Імператор. 

-Щось важливе? 

-А що може бути в монарха не важливим? Звіти міністрів, провідні новини, оперативна інформація з усіх усюд. 

Ромул відчув ноти злості у голосі батька від поставленого дурного запитання.  

-Як там пан Лейвер, все з ним добре? 

-Малі подряпини. Осколки витягли, а зараз планує піти  на пенсію через рік. 

-Нічого собі! Та він же ще еге-еге! У його віці дехто тільки збираються йти у політику. Мабуть, злякався  за власне життя. Він  на службі в міністерстві більше аніж мені років! І в нього прекрасна кар’єра, - Ромул затих, а сам подумки продовжив:  “Ось так - страх за життя змінює всі твої плани на існування!” 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍