Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"

– Я уважно вас слухаю, пане Дем’яне, – промовляю я майже пошепки, намагаючись приховати тремтіння в голосі. Несміливо закладаю за вуха ще вологе волосся, яке неслухняно падає на обличчя.

– Хіба я коли-небудь просив називати мене паном? – його голос звучить м’яко, але з ноткою іронії. – Де ти набралася цих кріпацьких замашок?

– Ви мій господар, – відповідаю я, трохи здивована його реакцією. – А я не настільки смілива, щоб випробовувати долю. Та якщо хочете, зроблю, як кажете. Але зараз перейдімо до справи: чого ви тут? Трапилося щось?

Його губи злегка кривляться в посмішці, але вона не приносить полегшення. Навпаки, здається, що він намагається приховати щось дуже важливе.

– Мені потрібна від тебе невеличка послуга, – каже він нарешті. Його голос спокійний, але я відчуваю, що за цими словами ховається щось більше. – Звісно, за неї ти отримаєш хорошу платню. Дуже хорошу. Настільки хорошу, що зможеш кардинально змінити своє життя.

Я намагаюся не показувати свого здивування, хоча серце вже калатає, як скажене. Змінити своє життя? Що це означає?

– Що потрібно робити? – питаю, намагаючись виглядати впевнено.

Він знизує плечима, ніби це дрібниця. Його недбалість здається дивною.

– Та, мабуть, нічого особливого, – відповідає він, наче розмовляє сам із собою. Потім додає, ледь помітно зітхнувши: – Ні, звісно, тобі доведеться здати якісь аналізи, пройти обстеження… і таке інше.

Його слова зависають у повітрі, залишаючи більше питань, ніж відповідей. Я не розумію, до чого він веде, але відчуваю, що це не звичайне прохання. У кімнаті стає душно, ніби стіни наблизилися.

– Обстеження? Аналізи? – повторюю я, намагаючись зрозуміти, що від мене хочуть.

Дем’ян мовчить кілька секунд, а потім дивиться прямо мені в очі. У цьому погляді я бачу щось таке, чого раніше не помічала. Важкість, напруження… і рішучість.

Я чекаю. І водночас боюся почути, що він скаже далі, але Дем’ян продовжує мовчати. 

— Ви підозрюєте, що я можу вас чимось заразити? Я ж зовсім недавно проходила медичний огляд. З моїм здоров’ям усе в порядку. Я здорова, як космонавт, — кажу прямо, відчуваючи, як у горлі наростає ком. Слова Дем’яна, хоч і виглядають невинними, наче голки пронизують мене.

— Ні! Що ти вигадуєш, Лідо! Якби я не був упевненим у твоєму здоров’ї, то не прийшов би сюди, — обурюється Дем’ян, його голос стає більш жорстким, але очі виказують нервове хвилювання. Він різко переводить подих і продовжує: — Саме твій здоровий вигляд і хороша фізична форма змусили мене замислитися... Я хочу запропонувати тобі стати сурогатною матір’ю для нашої з Еліною дитини.

Я оторопіло дивлюся на нього, відчуваючи, як всередині мене все стискається. Він цього не сказав. Ні, я, мабуть, щось неправильно зрозуміла.

— Лідо, я хочу, щоб ти народила мені спадкоємця, — додає Дем’ян, не зводячи з мене погляду. Його голос стає майже владним. — Це обов’язково має бути син!

Від цих слів у мене паморочиться голова. Повітря в кімнаті здається задушливим, і я відчуваю, як кров приливає до щік.

— Що?.. — шепочу я, намагаючись зрозуміти, чи це якийсь жарт, чи він справді серйозно.

Дем’ян, здається, навіть не помічає мого шоку. Його впевненість залишається незламною, наче це пропозиція, яка не може викликати сумнівів.