Читати книгу - "Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко"

Розділ 3: Перший бій

Зйомка у «Чорній кішці» пройшла… відносно добре.

Якщо не враховувати того, що Марко постійно порушував домовленості, фотографував письменника в моменти, коли він не був готовий, і при цьому ще й отримував від нього захоплені коментарі.

Катя намагалася контролювати ситуацію, але це було так, ніби тримати в руках піщану бурю.

— Катю, ти бачила цей кадр? — Марко простягнув їй камеру, коли вони вже виходили з кав’ярні.

Вона глянула на екран.

На світлині — письменник сидів за столом, задумливо торкаючись ложечки у чашці кави. Природна усмішка, м’яке світло з вікна, легкий хаос волосся. Справжність моменту.

Чорт. Це виглядало чудово.

Але вона не збиралася цього визнавати.

— Подивимося, як вони виглядатимуть у верстці, — відповіла вона максимально нейтральним тоном.

Марко лише хмикнув.

— Ти ж розумієш, що я хороший у цьому, правда?

Катя не відповіла, лише швидше попрямувала вперед.

Як же він дратує.

Видавництво розташовувалося у будівлі XIX століття, з високими вікнами та кованими сходами. Катя завжди любила цей офіс — тут було відчуття історії, стабільності, впевненості у завтрашньому дні.

Але сьогодні, коли вона увійшла до конференц-залу, відчула тільки роздратування.

Всі вже зібралися.

На екрані монітора висвічувалися перші відредаговані знімки.

Катя відразу помітила той кадр, який Марко показував їй у кав’ярні. І ще кілька у такому ж стилі — живі, емоційні, неідеальні, але… чарівні.

Марина Дмитрівна, їхня керівниця, уважно дивилася на фотографії, злегка поправляючи окуляри.

— Ну що ж, Марко, — нарешті заговорила вона, — у тебе все ще хороший погляд.

Марко розслаблено відкинувся на спинку стільця.

— Дякую, Марина Дмитрівна.

У цей момент Катя помітила, як кілька їхніх колег зацікавлено переглядаються. Дехто з дизайнерів тихо перемовлявся між собою, а Оля, сидячи поруч, штурхнула Катю ліктем:

— Ну, визнай, що фото класні.

Катя зітхнула й схрестила руки на грудях.

— Деякі знімки виглядають надто імпровізованими. Ми ж домовлялися про більш класичний стиль.

Марина кивнула.

— Це правда, Катю. Але зізнайся, є в них якась магія.

Катя змусила себе зберігати спокій.

Магія? Так, звичайно. Магія відсутності будь-якої відповідальності.

— Просто хочу, щоб ми не втрачали концепцію каталогу, — наполягала вона.

— О, я її чудово розумію, — Марко знову посміхнувся. Його усмішка була тим самим балансом між самовпевненістю та нахабством, який її бісив найбільше.

— Просто концепції іноді треба давати трохи свободи.

Катя відчула, як у неї запульсувала скроня.

— Тоді, може, наступну зйомку зробимо повністю за планом? — її голос звучав рівно, але з чіткою ноткою виклику.

Марко затримав на ній погляд.

Він не відповідав одразу. Здавалося, оцінював її, ніби вирішуючи, чи варто приймати цей виклик.

Потім його губи повільно розтягнулися в легку усмішку.

— Гаразд, давай спробуємо.

Марина Дмитрівна задоволено усміхнулася.

— Домовилися. Катя, Марко, ви гарна команда.

Катя стримала скептичний погляд.

Оля, що сиділа поруч, прошепотіла:

— Цікаво, хто з вас першим зламається.

Катя зробила вигляд, що не почула.

Ще подивимося.

 

Дорогі читачі!

Відчуваєте напругу між Катєю та Марком? 
Здається, вони знову починають свою гру… Але хто виграє цього разу?

Якщо вам сподобався розділ, залишайте коментарі, ставте зірочки та підписуйтесь, щоб не пропустити продовження!

З теплом, ваша Настя))

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍