Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

Частина 3

Наступні кілька днів пролетіли непомітно. У школі всі тільки й говорили про осінній бал. На перервах дівчата обговорювали сукні, зачіски й макіяж, а хлопці робили вигляд, що це їх не цікавить… хоча теж потайки хвилювалися, з ким піти.

Емілія з кожним днем почувалася все впевненіше. Однокласники прийняли її доволі тепло, а завдяки Тао вона швидко звикла до нового місця. Вони часто проводили час разом: на перервах Тао показував їй школу, розповідав про вчителів і ділився кумедними історіями з минулих років.

Одного вечора, повернувшись додому, вона знову зателефонувала Лізі.

— Тао запросив мене на бал, — одразу випалила вона, навіть не привітавшись.

— Що?! — Ліза знову заверещала так, що Емілія відсмикнула телефон від вуха. — Оце так поворот! І що ти відповіла?

— Ну… погодилася, — зніяковіло зізналася вона. — Як друзі, звісно.

— Ага, "як друзі", — протягнула Ліза. — Подруга, це доля! Він явно у тебе закоханий!

— Не вигадуй, — засміялася Емілія. — До речі, я ще навіть не обрала сукню…

— О, це серйозна справа. Завтра після школи йди на шопінг! І мені все покажеш по відео, — наказала Ліза.

Наступного дня після уроків Емілія справді вирушила до торгового центру. Вона довго блукала між рядами суконь, намагаючись знайти щось особливе. Нарешті, її погляд упав на ніжно-блакитну сукню, що переливалася на світлі, неначе краплі роси на вранішній траві.

— Оце вона… — прошепотіла вона собі під ніс.

Примірявши сукню, вона відправила фото Лізі, яка тут же надіслала десяток смайликів із сердечками.

— Це ідеально! Твій Тао буде вражений! — написала подруга.

Емілія лише посміхнулася й покрутилася перед дзеркалом. У цій сукні вона почувалася справжньою принцесою.

Нарешті настав день балу.

Осінній вечір був по-особливому чарівний. Легкий вітерець грався з золотистим листям, яке м’яко кружляло в повітрі, падаючи на землю. Шкільна будівля цього вечора ніби ожила: вікна світилися теплим світлом, а з відчинених дверей линули звуки музики й сміху.

Емілія стояла біля входу, міцно стискаючи в руках маленьку сумочку. Ніжно-блакитна сукня, яку вона обрала, легенько колихалася від вітру, а локони спадали на плечі м’якими хвилями. Вона глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти хвилювання, яке охоплювало її з кожним ударом серця.

— Добре, все буде чудово… — прошепотіла вона сама собі й зробила крок уперед.

Як тільки вона увійшла до зали, її погляду відкрилася справжня казка.

Стелю прикрашали вогники, що нагадували зоряне небо, а стіни були задекоровані осіннім листям у поєднанні з гірляндами з маленьких ліхтариків. На одному боці зали стояв стіл із частуваннями: гарячий шоколад, яблучний пиріг, гарбузове печиво та інші смаколики. У центрі зали був танцювальний майданчик, де вже кружляли перші пари.

— Ого… — тихо видихнула Емілія, зачаровано озираючись навколо.

— Привіт.

Вона обернулася на знайомий голос і побачила Тао. Він стояв у кількох кроках від неї, одягнений у класичний чорний костюм, що ідеально сидів на ньому. Волосся було трохи недбало скуйовджене, а в темних очах відбивалися м’які вогники, що прикрашали залу.

— Ти… Ти виглядаєш… просто неймовірно, — сказав він, трохи ніяковіючи.

Емілія відчула, як щоки спалахнули рум’янцем, і сором’язливо опустила погляд:

— Дякую… Ти теж.

Вони на кілька секунд завмерли, не знаючи, що сказати далі, поки Тао нарешті не простягнув їй руку:

— Можна запросити тебе на танець?

Вона кивнула, і вони разом рушили до танцювального майданчика.

Музика змінилася на повільну мелодію.

Тао обережно взяв її за талію, а вона поклала руки йому на плечі. Вони почали повільно кружляти в такт музиці, й на якусь мить усе навколо перестало існувати — залишилися лише вони.

— Я радий, що ти переїхала сюди, — тихо промовив він, дивлячись їй у вічі.

— Справді? — здивовано перепитала вона.

— Так. Ти… ти не така, як інші. Ти добра, щира… І з тобою легко, — він опустив погляд, ніби боявся, що вона побачить усе, що відбувалося в його душі.

— Тао… — прошепотіла вона. — Мені теж з тобою добре. Я боялася цього переїзду… Але тепер розумію, що, можливо, доля знала, що робила.

Він підвів на неї погляд, і в його очах вона побачила щось, від чого серце забилося ще швидше. Їхні обличчя були так близько, що вона відчувала його легке дихання на своїй шкірі.

— Можна?.. — тихо запитав він.

Вона лише кивнула. Тао м’яко торкнувся її губ своїми, і світ навколо зник. Було лише тепло, ніжність і відчуття, що ця мить триватиме вічно.

Коли вони відступили одне від одного, він усміхнувся й прошепотів:

— Я думав, що сьогодні буде звичайний вечір. Але це найкращий день у моєму житті.

Емілія засміялася й міцніше стиснула його руку:

— Для мене теж.

Осінній бал тривав у самому розпалі. Мелодія змінювалася з повільної на більш ритмічну, і всі навколо сміялися та танцювали. Тао та Емілія, після їхнього ніжного моменту, сиділи за одним із столиків, трохи відпочиваючи. Світло гірлянд відбивалося в його темних очах, а вона ловила себе на думці, що їй подобається дивитися на нього отак — у напівтемряві, коли їх оточує тільки музика та шелест осіннього листя за вікном.

— Хочеш щось випити? — запитав він, підводячись.

— Так, дякую, — кивнула вона.

Коли Тао відійшов до столу з напоями, до Емілії підійшла невелика група дівчат із її класу.

— Привіт, — трохи натягнуто сказала одна з них. Це була Софія — найпопулярніша дівчина у школі, з ідеально укладеним волоссям і яскраво-червоною помадою.

— Привіт, — стримано відповіла Емілія.

— Ти швидко тут освоїлася, — з нотками зверхності в голосі сказала Софія, схрестивши руки на грудях. — І навіть із Тао подружилася… Це дивно.

— А що в цьому дивного? — здивувалася Емілія.

Софія скривила посмішку:

— Тао… він не такий, як усі. Він завжди був сам по собі. Ніколи не підпускав до себе нікого близько. Тож або ти дуже особлива, або… — вона багатозначно замовкла, знизавши плечима.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍