Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

Глава 2: Перший робочий день

 

Аліна прокинулася ранком з почуттям тривоги, але водночас з натхненням. Це був її перший день на новій роботі, і їй не можна було дозволити собі провалитися. Вона швидко одяглася в офісний костюм, зробила легкий макіяж і вирушила до офісу, намагаючись приховати збудження, яке переповнювало її.

Коли вона прийшла в офіс, її зустріли ті самі похмурі стіни і строгий інтер’єр. Усе виглядало так само, як і під час співбесіди, але тепер це стало її реальністю. Віктор, як і обіцяв, підійшов до неї відразу, щоб передати список завдань, які вона повинна була виконати цього дня.

— Ось список, — він передав їй папірець. — Це необхідно виконати до кінця дня. Якщо будуть питання, не соромтесь запитувати. Всі документи потрібно підготувати, перевірити ще раз, і передати Дмитру.

Аліна взяла папірець і кивнула, відчуваючи нервозність, але намагалася зберігати спокій. Віктор залишив її на кілька годин, і вона занурилася у роботу. Завдання були різноманітними, від перевірки рахунків і підготовки звітів до збору документації для нових проектів, і це вимагало не лише уваги, а й швидкості.

Вранці все йшло досить гладко. Аліна справлялася з документами і намагалася бути максимально ефективною. Однак, чим більше вона працювала, тим більше відчувала, як важко їй дається цей ритм. Вона не була готова до такого навантаження. Кожен документ доводилося перевіряти кілька разів, а терміни були дуже стислими. Тому до обіду Аліна вже почала відчувати, що її енергія вичерпується. Більше того, на її столі вже було кілька дрібних помилок, які вона не помітила під час роботи — наприклад, неправильно заповнений рахунок або дрібна неточність у датах.

Незважаючи на це, до обіду вона справилася з усіма завданнями, що їй доручив Віктор. І навіть вдалося трохи зібрати та систематизувати документи, які Дмитро планував перевіряти. Це було не ідеально, але прийнятно для першого дня.

Коли настав час обіду, Аліна нарешті змогла дозволити собі на хвилинку перепочити. Вона вийшла до кухні офісу, наливала собі каву, намагаючись заспокоїти нерви. У цей момент до неї підійшов Віктор.

— Як ти справляєшся? — запитав він з посмішкою, помітивши, як Аліна намагається розслабитися.

— Важко, — зізналася вона, трохи усміхаючись. — Але я все виконала. Буду чекати на наступні завдання.

Віктор подивився на її руки, які трохи тремтіли від напруги, і м’яко сказав:

— Ти робиш все правильно. Якщо будеш відчувати, що не справляєшся, не бігай з усіма запитаннями до Дмитра. Я допоможу.

Аліна відчула вдячність за його підтримку. Вона знала, що ця робота не буде легкою, але хоча б мала кого-небудь на своєму боці. Віктор залишив її на кілька хвилин, а сама Аліна пила каву, намагаючись відновити сили.

Невдовзі вона повернулася до свого столу і продовжила виконувати свої обов'язки. Як тільки вона зайшла до свого кабінету, через кілька хвилин в дверях з’явився Дмитро. Він пройшов до неї, схоже, саме для того, щоб перевірити її результати.

— Як справи? — запитав він різко, наче не очікуючи, що вона відповість що-небудь інше, аніж «добре».

Аліна швидко показала йому документи, і Дмитро почав їх перевіряти, без жодних слів. Вона відчула, як серце забилося сильніше. Це було немов важке випробування. І ось він повернувся до неї з одним із звітів і вказав на одну з помилок, що вона не помітила.

— Тут не виставлені правильні дані. — його голос був холодним, але навіть у такій ситуації вона все одно відчула його величезний тиск. — Це неважливо для тебе, але для нас це важливо.

Аліна опустила погляд, відчуваючи сором за помилку, хоч вона й була дрібною.

— Вибачте, я не помітила, — відповіла вона, намагаючись зберігати спокій.

Але Дмитро продовжував:

— Це не про вибачення. Ти маєш бути уважнішою. Як би ти почала перевіряти такі звіти, якщо б це стосувалося важливих проектів? Враховувати все. Повністю.

Аліна відчула, як її обличчя трохи червоніє, хоча вона намагалася триматися. Але в цей момент до кабінету увійшов Віктор. Він тихо підійшов до Аліни і, звернувшись до Дмитра, спитав:

— Дмитре, все в порядку?

Дмитро коротко глянув на нього, а потім повернувся до Аліни.

— Просто спостерігаю, як вона працює, — сказав він, холодно. — Ви ж не хочете, щоб новачок став навантаженням для команди.

Аліна опустила погляд і встала, готова вибачитися знову, але Віктор її випередив:

— Вибачте за турбування. Вона працює так, як може, і з часом, без сумніву, зможе покращити свої результати. Дмитре, я думаю, краще все-таки давати їй час. Вона лише почала.

Дмитро подивився на Віктора, не виказуючи емоцій, але зрозуміло, що він не погоджується.

— Нехай і так, — буркнув він, розвернувшись і виходячи з кабінету.

Аліна стояла в тиші, відчуваючи, як її руки знову тремтять від напруги. Віктор тихо поглянув на неї.

— Ти справишся, не хвилюйся, — він сказав, намагаючись заспокоїти її. — Це лише перший день. Ти справжній боєць.

Аліна вдячно кивнула, хоча всередині відчувала тяжкість кожного слова Дмитра. Вона розуміла, що це лише початок її шляху в цьому офісі, але не знала, скільки ще їй доведеться пройти, щоб отримати хоч якийсь рівень схвалення від нього.

Аліна залишилась стояти в тиші кабінету, чуючи, як кроки Дмитра віддаляються коридором. Її серце билося швидше, а в голові бурлили думки. Вона відчула, як у грудях стискається неприємне відчуття, немов втрата впевненості в собі. Здавалося, що всі її зусилля не мали значення. Кожен її крок під його поглядом здавався невірним, кожна деталь — не досить ретельною.

Але Віктор, помітивши її напругу, залишився поруч, не залишаючи її в цьому важкому моменті.

— Не переживай, Аліна, — сказав він м’яко, але з рішучістю в голосі. — Дмитро такий не лише з тобою. Він вимогливий до всіх. Проблема не в тому, що ти зробила помилку. Це просто частина процесу. Якщо ти хочеш бути справжнім професіоналом, треба вчитися на таких моментах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍