Читати книгу - "Пригоди доньки Волдеморда, Настя Коваленко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніч була тиха.
Тільки сови зрідка ухали за вікнами, а старий замок скрипів своїми древніми стінами.
Селестіна й Джеймс кралися по коридорах, ховаючись у тінях. Їх манила одна та сама мета: знайти джерело дивних подій.
— Я чув, що сьомий коридор закрили ще до нашого приїзду, — прошепотів Джеймс, тримаючи в руках мапу Злодовмисників.
— І все ж хтось там щось приховує, — відповіла Селестіна, стискаючи паличку.
Вони зупинилися біля величезних дверей, обвитих ланцюгами й покритих сріблястими рунами, які слабо світилися у темряві.
Раптом у повітрі з’явилася тінь. Селестіна різко відчула холод, що пройшов її спиною. Тінь ніби дивилася прямо на неї, хоча в неї не було обличчя.
— Що це… — прошепотів Джеймс, відступаючи.
Селестіна не відвела очей. Вона відчула, як у грудях щось тягнеться до темряви — древній голос нашіптував: «Ти знаєш мене… Ти моя спадкоємиця…»
— Ні, — прошепотіла вона, стискаючи паличку так сильно, що побіліли пальці.
Тінь розчинилася у повітрі.
На дверях перед ними засяяла одна з рун: «Кров і вибір».
— Кров… і вибір… — повторив Джеймс. — Що це означає?
Селестіна відчула, що руна говорить саме до неї. Її серце гупало в грудях, але вона змусила себе зібратися.
— Що б це не було, воно не зупиниться, — сказала вона. — І я маю знайти правду.
Відчинивши двері заклинанням, вони увійшли всередину — у темний зал, де на п’єдесталі стояв дивний чорний камінь, укритий тріщинами, з яких сочилася темна синя енергія.
Камінь наче дихав.
І в тій тиші Селестіна почула: «Поверни мою силу… Звільни мене…»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди доньки Волдеморда, Настя Коваленко», після закриття браузера.
