Читати книгу - "Пригоди доньки Волдеморда, Настя Коваленко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Темний зал був мовчазним, тільки камінь на п'єдесталі слабо пульсував у такт серцю Селестіни.
Вона зробила кілька кроків уперед, ніби не могла зупинити себе. Джеймс тримав її за руку, намагаючись утримати, але вона здавалася невловимою, немов тінь.
— Селестіна, не підходь! — закликав він. — Це пастка!
Голос у її голові набирав сили:
«Ти — моя донька… Ти несеш мою кров… Ти маєш правити! Звільни мене, і разом ми станемо всемогутніми!»
Її рука здригнулася, коли вона простягнула пальці до каменя.
На мить її очі стали глибокими, чорними, як беззоряна ніч.
Але тоді…
Вона побачила обличчя Джеймса — його страх за неї, його віру.
І згадала ту мить під Розподільним Капелюхом, коли вибрала світло.
Вона згадала, ким хоче бути — не донькою темряви, а людиною, яка бореться за добро.
З величезним зусиллям волі вона вирвала руку назад і закричала:
— НІ! Ти не керуєш мною!
Камінь затрясся, випромінюючи хвилю темної енергії. Увесь зал здригнувся, а зі стін посипалися камінці. Джеймс миттєво кинув захисне заклинання, створивши купол світла навколо них.
Темний голос завив від люті, і енергія каменя згасла, наче полум'я, яке облили водою.
Селестіна, важко дихаючи, впала на коліна.
Джеймс підбіг до неї:
— Ти все правильно зробила, — сказав він, обіймаючи її за плечі. — Ти сильніша, ніж будь-яка темрява.
Селестіна підвела голову. Її очі знову стали яскраво-зеленими, сповненими рішучості.
Вони знали: це була тільки перша битва. І справжня війна за Гоґвортс і за саму Селестіну ще попереду.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди доньки Волдеморда, Настя Коваленко», після закриття браузера.
