Читати книгу - "В пошуках себе , Альбіна"

Піна на каві й тиша в серці

Коли Аля повернулася до свого старого блокнота, то випадково наштовхнулася на запис, зроблений кілька місяців тому. Маленька замальовка — список замовлень, як у кав'ярні. Напис "лате без лактози" був підкреслений двічі. Вона посміхнулася. Руки згадали, як обережно потрібно було тримати паперовий стакан, щоб не пролити, як малювала серця на пінці, навіть коли всередині було зовсім не до ніжності.

Її життя до нещодавнього часу пахло свіжозмеленою арабікою, ванільним сиропом і втомою. Робота баристою була не найгіршою — насправді, в цьому було щось затишне. Кожен ранок починався з руху: машини шипіли парою, шуміли голоси, руки автоматично створювали напої. У цьому ритмі вона могла не думати. Просто бути частиною процесу.

Але в якийсь момент цей ритм став тиснути.

Вона згадала, як одного ранку просто стояла перед кавомашиною і не змогла натиснути кнопку. Не тому, що забула, як — а тому, що подумала: а хто я, коли не варю каву? Коли не посміхаюсь клієнтам? Коли не пишу "гарного дня" на стаканчиках?

Того ж дня вона звільнилася.

Без скандалу, без драм. Просто залишила фартух на стільці, попрощалася з колегами й вийшла. Ноги несли її додому, але всередині щось тріскало. Це була тиша після галасу, і вона лякала більше, ніж будь-який шум.

Здавалося, ніби світ зупинився. Що далі? Яка професія? Яке життя? Який сенс?

І от зараз, згадуючи той момент, вона вже не відчувала паніки. Навпаки. Це було початком. Саме тоді, залишившись без чіткої ролі, без обов'язкової посмішки й графіку, вона вперше змогла заглянути в себе. Побачити не тільки втому, але й жагу до чогось більшого.

— Ти сумуєш за кав'ярнею? — спитав її хлопець того вечора, коли вона ділилася цими спогадами.

— За самою кав'ярнею — ні, — відповіла вона чесно. — Але я сумую за собою. Тією, яка вірила, що все це щось означає.

Він не відповів одразу. Просто взяв її руку.

— Знаєш, — сказав він нарешті, — може, тоді це й справді щось означало. А зараз — означає ось це. Ти. Тут. Зі мною. І твоя історія, яка тільки починається.

Аля відчула, як щось важке всередині стихає. Можливо, їй і справді потрібно було все втратити, щоб зрозуміти, що вона хоче створювати нове. А не грати стару роль.

Цього разу — на власних умовах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍