Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

і вулиці спорожніли. У крамниці не було жодного покупця, тож Скарлет могла вільно собі вивчати гросбух.

Вона почала повільно гортати сторінки, уважно переглядаючи стовпчики імен та цифр, виведених дрібним каліграфічним почерком Френка. Все було так, як Скарлет і побоювалась — вона аж спохмурніла, побачивши це нове свідчення його невміння вести справи. Добрих п’ятсот доларів боргу — часом кількамісячного — числилося за людьми, яких вона добре знала, серед них були й Меррівезери та Елсінги. З побіжних Френкових згадок про боржників Скарлет зробила висновок, що йдеться про якісь дрібні суми. Але щоб такі гроші!

«Якщо вони неспроможні розплатитись, то чого далі й далі купують? — роздратовано думала вона.— І навіщо він їм продає, коли знає, що вони не мають чим заплатити? Багато хто міг би розрахуватись, якби їх притиснути. Елсінги он безперечно могли б, коли в них було за що пошити Фенні нову атласну сукню й справити таке бучне весілля. Френк просто м’якотілий, і люди цим користаються. Та якби він зібрав хоч половину боргів, то запросто вистачило б і тартак купити, і мені на податок».

Раптом з’явилася й інша думка: «Але уявляю собі, як він став би заправляти цим тартаком! Хай йому чорт, якщо Френк крамницею заправляє, мов доброчинним закладом, то як він сподівається розбагатіти на тартаку? Та він за місяць збанкрутує! Я б, їй-бо, краще за нього впоралася з крамницею. Та й з тартаком теж, хоч я й не розуміюся на деревині».

Думка про те, що жінка могла б вести ділові справи не гірш за чоловіка, ба навіть краще, була приголомшлива, а для Скарлет і зовсім революційна: адже її виховувано в тому дусі, що чоловіки всетямущі, а жінки безпорадні. Звичайно, вона вже давно знала, що це не зовсім так, але силкувалася не позбавляти себе остаточно ілюзій. І ніколи раніше не пробувала ввібрати цю дивовижну думку в слова. Скарлет сиділа непорушно, з важкою книгою на колінах, рот ледь розкритий від подиву, і думала про те, що протягом останніх місяців у Тарі вона ж виконувала чоловічу роботу, і виконувала непогано. Їй з дитинства прищеплювано віру в те, що жінка сама ні на що не спроможна, але ж вона заправляла плантацією без чоловічої допомоги, аж поки з’явився Вілл. «Та що там казати,— снувалось у неї в голові,— я певна, що жінка все на світі може, і ніякої чоловічої допомоги їй не треба, хіба лише коли дітей родити, а щодо цього, то, Бог свідок, жодна жінка, якби від неї це залежало, не стала б їх собі заводити».

З цією думкою — що вона не менш кмітлива за чоловіка — прийшли раптом і гордощі, і палке бажання довести цей свій хист самостійно заробляти гроші, як то роблять чоловіки. Гроші, які були б її власністю, яких вона не мусила б ні в кого просити і за які не мусила б ні перед ким звітувати.

— Якби в мене були гроші, я б і сама купила тартак,— промовила вона вголос і зітхнула.— І я б уже знала, як на ньому заробити. Жодної тріски я не продала б у кредит.

Вона знову зітхнула. Грошей нізвідки було взяти, тож не варто було й голову цим морочити. Френк просто повинен стягнути борги зі своїх боржників і купити за ці кошти тартак. Це певний спосіб доробитися більших грошей, і коли тартак буде у нього в руках, вона вже якось змусить Френка стати повороткішим, ніж тут у крамниці.

Скарлет видерла останній аркуш із гросбуха й почала виписувати імена тих, за ким борг числився вже кілька місяців. Вернувшись додому, вона поговорить про це з Френком. Утовкмачить йому, що ці люди повинні сплатити свої борги, навіть якщо вони давні друзі, навіть якщо йому незручно допоминатися за гроші. Френк, звісно, рознервується, бо він несміливий і думка приятелів для нього багато важить. Він такий делікатний, що радше зазнає збитку, ніж виявить належну наполегливість у стягуванні боргів.

І ще він, мабуть, скаже, що ніхто не має готівки, щоб розплатитися. Воно то, може, й правда. Що таке нестатки — це їй відомо. Але все-таки майже в кожного лишилось якесь срібло, коштовності, якась нерухомість. Френк може взяти це замість готових грошей.

Вона уявила собі, яке скиглення зчинить Френк, почувши таку її пропозицію. Забрати у друзів коштовності чи нерухоме майно! «Що ж,— знизала вона плечима,— він може скиглити скільки завгодно. Я йому так і скажу, що коли він хоче сидіти у злиднях через друзів, то я цього не хочу. Френк ніколи не виб’ється в люди, якщо не набереться духу. А вибитись треба! Він таки муситиме робити гроші, навіть коли мені задля цього доведеться перебрати в свої руки все господарство».

Вона заповзято писала, аж зморщивши чоло від напруження й прищикнувши язика між зубами, коли нараз двері з вулиці розчинились і струмінь холодного повітря вдерся до крамниці. Якийсь високий чоловік легкою індіанською ходою ввійшов у присмеркове приміщення, і Скарлет, підвівши голову, побачила Рета Батлера.

На ньому був новий модний костюм і пальто з пелериною, що вільно спадала з широких плечей. Коли вони зустрілись очима, він скинув циліндра й уклонився, приклавши руку до грудей, до своєї бездоганно чистої плісованої сорочки. Білі його зуби сліпучо зблиснули на смуглявому обличчі, а очі зухвало зміряли її з голови до ніг.

— Люба моя місіс Кеннеді,— промовив він, підходячи до неї.— Найлюбіша моя місіс Кеннеді! — і сприснув веселим голосним сміхом.

Спершу вона була така вражена, немов побачила привида, але потім швиденько витягла ногу з-під себе, випросталась і холодно подивилася на Рета.

— Що ви тут робите?

— Я завітав до міс Дріботуп і від неї дізнався про ваше одруження, отож чимдуж поквапився сюди привітати вас із цієї нагоди.

Згадка про те приниження, якого він їй завдав, змусила її густо почервоніти з сорому.

— Не розумію, як у вас вистачає нахабства дивитись мені в очі! — скрикнула вона.

— Навпаки, це я не розумію, як у вас вистачає нахабства дивитись мені в очі.

— Та ви просто най...

— Може, нам краще таки замиритися? — посміхнувся він до неї згори, і в цій широкій сліпучій посмішці була зухвалість, але не було й краплі сорому за себе або осуду її, Скарлет. І вона мимохіть теж посміхнулася, тільки якось криво й мулькувато.

— Шкода, що вас не повісили!

— Боюся,