Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

ви не одна так думаєте. Але облиште це все, Скарлет. Ви маєте такий вигляд, наче проковтнули шомпол, а воно вам не дуже пасує. Здається, у вас досить було часу, щоб прийти до тями після мого... м-м... маленького жарту.

— Жарту? Х-ха! Та я повік його не забуду!

— Е, ні, забудете. Просто ви вдаєте обурення, бо гадаєте, що так годиться, що цього вимагає респектабельність. Ви дозволите сісти?

— Ні.

Він примостився на стільці коло неї і осміхнувся.

— Я чув, що ви й двох тижнів не змогли почекати на мене,— зауважив він і вдавано зітхнув.— Які жінки мінливі!

Оскільки вона нічого не відповідала, він повів мову далі.

— Скажіть мені, Скарлет, так як другові — дуже давньому й дуже близькому другові: хіба ж не розумніше було почекати, поки я вийду з тюрми? Чи вам принади подружнього співжиття з цим літнім добродієм Френком Кеннеді видалися спокусливіші, аніж позашлюбний зв’язок зі мною?

Його глузливий тон, як завжди, викликав у ній гнів, і водночас їй кортіло засміятись йому в лице через цю його зухвалість.

— Не кажіть дурниць.

— А чи не могли б ви задовольнити мою цікавість щодо однієї обставини, яка вже деякий час збуджує мою увагу? Невже у вас, як у жінки, не викликає відрази, не ображає найтонших душевних порухів, коли ви не тільки раз, а й удруге виходите заміж без кохання і навіть без потягу? Чи, може, в мене хибне уявлення про витонченість почуттів нашого південського жіноцтва?

— Рете!

— Це і є для мене відповідь. Я завжди відчував, що жінок наділено такою твердістю й витривалістю, про які й гадки не мають чоловіки, хоч мені з самого дитинства прищеплювали уявлення, ніби жінки — це тендітні, ніжні й чулі істоти. Хоча слід сказати, що, згідно з засадами європейського етикету, обопільна закоханість чоловіка й дружини свідчить про їхню невихованість. Це найбільший несмак, та й годі. І я завжди вважав, що європейці в даному випадку мають рацію. Одружуйся задля вигоди, а кохайся задля втіхи. Продумана система, правда? У своїх поглядах ви ближчі до бабці Англії, ніж я гадав.

З яким задоволенням вона кинула б йому в вічі: «Я не одружувалася задля вигоди!» Але, на лихо, Рет знав, як було насправді, і всякі спроби вдати ображену невинність тільки викликали б ще ущипливіші зауваження з його боку.

— Верзете казна-що,— холодно зауважила вона. І, аби швидше перевести розмову на іншу тему, поспитала: — А як вам пощастило вирватися з в’язниці?

— О, це! — відказав він, роблячи широкий жест рукою.— Без особливого клопоту. Випустили мене сьогодні вранці. Я вдався до вельми тонкого шантажу одного мого приятеля у Вашингтоні — він там на досить високій посаді при федеральному уряді. Чудовий тип, один з тих переконаних патріотів-янкі, що продавали мені рушниці й криноліни для Конфедерації. Коли йому в належній формі доповіли, яке розпачливе моє становище, він негайно використав усі свої зв’язки, і ось мене й звільнили. Зв’язки — це все, Скарлет. Не забувайте цього, коли вас посадять. Зв’язки — це все, а винний чи невинний — питання суто академічне.

— Але ви то вже запевно не належите до невинних.

— Ні, не належу,— тепер, коли я вибрався з пастки, щиро можу визнати, що я винний, яко Каїн. Я таки вбив того негра. Він чіплявся до дами, і у мене, південського джентльмена, іншого вибору не було. І коли вже пішло на сповідь, то мушу зізнатись і в тому, що я застрелив також кавалериста-янкі, почувши від нього кілька нетактовних слів у барі. Проти мене, правда, не висували цього обвинувачення, отож, мабуть, котрогось іншого бідолаху давно вже й повісили за це.

Він так невимушено згадав про ці вбивства, що у Скарлет аж кров похолола в жилах. Слова морального осуду вже ладні були зірватись у неї з уст, але раптом вона згадала янкі, що лежав під плетивом виноградних лоз у Тарі. Адже за нього сумління її гризе не більше, ніж за таргана, якби вона роздушила його ногою. Тож яке в неї право осуджувати Рета, якщо вона винна не менше від нього?

— І, щоб уже зовсім очистити душу, зізнаюся вам, але тільки між нами (тобто щоб не дійшло це до міс Дріботуп), що й гроші таки справді я маю, вони спокійнісінько лежать у Ліверпульському банку.

— Гроші?

— Атож, ті гроші, про які так допитувались янкі. І ви повинні знати, Скарлет, що зовсім не через скнарість я не дав вам грошей, яких ви потребували. Якби я виписав вам чек, вони б уже якось пронюхали про це, і ви, боюся, не одержали б ані цента. Зберегти ці гроші я можу, лише не чіпаючи їх. Я знаю, що там вони в безпеці, бо якби дійшлося до найгіршого, якби янкі довідались, де ті гроші, й спробували відібрати їх у мене, я мусив би назвати поіменно всіх патріотів-янкі, які спродували мені зброю й техніку під час війни. Тоді вибухнув би страшний скандал, адже дехто з тих янкі тепер на високих постах у Вашингтоні. Власне, моя погроза зняти гріх з душі й допомогла мені опинитися на волі. Я...

— То це таки правда... що у ваших руках золото Конфедерації?

— Але не все, Боже милий, ні! На цьому золоті добре нагріло руки з півсотні чи й більше тих, хто постачав товари крізь блокаду, а тепер вони надійно примістили його в Нассау, в Англії та Канаді. І конфедерати, які виявилися не такими спритними, як ми, повік цього нам не вибачать. Я загріб десь так з півмільйона. Подумайте лишень, Скарлет: півмільйона доларів, якби ви стримали свій запальний темперамент і не кинулися наосліп у шлюбну пастку!

Півмільйона доларів. Вона відчула, як млість підступила до горла на саму думку про такі великі гроші. До неї навіть не дійшли глузливі нотки в його словах. Аж не вірилося, щоб в їхньому гіркому й зубожілому світі могло бути стільки грошей. Так багато грошей, так неймовірно багато, і не в неї, а у когось іншого, хто вкрай легковажно до них ставиться, та, власне, зовсім і не потребує їх. А в неї єдиний захисток від ворожого світу — хворовитий літній чоловік і ця миршава жалюгідна крамничка. Нема правій в тому, що такий пройдисвіт, як Рет Батлер, має так багато, а вона, в якої на горбу