Читати книгу - "Король болю"

Христоф? Можливо, хоча найпевніше, він зараз пиячить десь унизу або забавляється з тутешніми дівками.

Брат Гвідо обережно зазирнув у дверну щілину. Розгледіти гостей було важко, але йому здалось, що за дверима стоїть жінка. Можливо служниця господаря цього місця.

— Хто там? — стишено промовив монах.

— Мене звати Дорота, — почувся голос з-за дверей, — я принесла вина.

— Вина? — здивувався монах, — але я не просив.

— Дивно. Господар наказав віднести вам цілий глек доброї мальвазії. Видно, чимось сподобав таку чесну божу людину, як ви...

— Глек мальвазії? — Гвідо жадібно облизав губи, — оце так...

Він знову потягнувся до защіпки на дверях, але вдруге стримався.

— Господи милосердний, — прошепотів він, — за що ж мені таке щастя?.. Чи то пак, спокуса?

— То пан мені відчинить? — Дорота потроху почала втрачати терпіння.

— Е-е-е... дівчино... — непевно мовив монах, — ти застала бідного ченця зненацька. Доки дитя спить, я хотів змінити рясу. Вибач, але якщо відчиню тобі зараз, то піддам спокусі нас обох. І Господь єдиний знає, чим це може закінчитися. Потім доведеться нам обидвом довго каятися за сподіяний гріх...

— Гаразд, я залишу вино під дверима, — мовила Дорота, перебивши його роздуми.

— Правильно, дитя, — сказав брат Гвідо, прилипнувши до дверей так, ніби збирався пройти крізь них, як безтілесний дух, — бачиш, я чоловік вже в літах, але замолоду, ще до монашого постригу, дуже подобався жінкам. То ж можу, зовсім того не бажаючи, пробудити в тобі пожадання...

Тут він почув, як Дорота пирснула зі сміху, після чого спішно подалася геть від дверей. Зачекавши ще кілька хвилин, брат Гвідо втретє простягнув руку, щоб відчинити двері. Вже тоді, коли він мав зробити нею останній порух, аби підняти врешті защіпку, ця рука дрібно затремтіла. «Вино... Цілий глек» — зблиснуло в голові брата Гвідо, й усі сумніви було подолано.

Та як же пошкодував нещасний монах про свою слабкість вже наступної миті! Зненацька хтось інший смикнув двері на себе, а його самого сильно штовхнув назад до кімнати. Ніякої мальвазії Гвідо ззовні так і не побачив. Зате побачив чималого бороданя, що несподівано виріс навпроти нього.

Франциска пробудилася й жалібно заплакала. Бородань, на якусь мить відволікся й глянув у той бік, де була дитина.

— Ось воно, — промовив він комусь позаду себе, — знайшли.

— Беремо хутко, — промовили з-за його спини.

Однак незнайомці недооцінили відчаю й сміливості брата Гвідо. Зрозумівши, якої припустився помилки, монах не стримував своєї люті. Вхопивши важкого дерев’яного фотеля, він заніс його над головою і, страшно закричавши, кинувся у наступ просто на здорованя перед собою.

І нехай мудреці всього світу оспівують славну звитягу Давида над Голіафом, а найталановитіші малярі зображають завмерлий тріумф євреїв і жах, що проймає в цю мить філістимлян... Якби і перші, і другі побачили брата Гвідо з фотелем над головою, то, безперечно, саме він став би героєм усіх легенд і притч, якими б надихалися поети й воїни перед найважливішими битвами.

Розтрощивши фотеля об непроханого гостя, монах змусив і решту тих, хто був за його спиною, бодай на мить відступити подалі. Знепритомнілий бородань гепнувся на землю на тому ж місці, де й стояв. Гвідо спробував зачинити двері, але тіло незнайомця заважало. Тоді він закрив прохід до кімнати своїм округлим тілом...

Маленька Франциска чула, як у кімнаті зчинився галас. Відчувала, що її добрий Гвідо чомусь нервує. Мабуть, тому що, як завжди, хвилюється за неї... Їй хотілося пояснити йому, що переживати не слід, адже вона вміє зникати у своїй дивовижній країні. Вона завжди так робить, коли довкола стає незатишно. Вона залюбки узяла б із собою його, доброго Гвідо, але він такий великий і незграбний, а країна ця крихітна, невеличка... Якраз для неї і таких, як вона. Хоча ні, країна ця лише здається малесенькою. Нею можна мандрувати! Особливо тоді, коли ззовні стає незатишно...

От і зараз Франциска вирушає у свою казкову країну, де опиняється на березі річки. Тут її чекає крихітний човник. Якраз такий, що в нього може поміститися лише така маленька дівчинка, як вона. Як добре сісти в цей човник і відштовхнутися від берега. Довіритися річці, як мамі... Як мамі... Як мамі...

Франциска часто зустрічає тут маму. Вона також невеличка, тому поміщається в її країні разом з нею. Хоча в тому іншому світі, там ззовні, до мами ставилися, як до дуже великої і зверталися з повагою, говорячи «Ваша світлосте, герцогине де Шальте».

Сьогодні вона знову зустрінеться з мамою. Треба тільки набратися терпіння і дочекатись, коли течія принесе її на місце зустрічі. Мама Франциски дуже красива. У неї біла шкіра, чорне волосся, добрі глибокі очі й бездоганні манери. А ще дзвінкий голос, яким вона часто кликала її. Іноді дівчинці здавалося, що цей голос можна побачити. Він виглядав би, як срібний дзвіночок або як дуже коштовний музичний інструмент.

Зустрічаючи її на березі, мама-герцогиня простягає до неї руки й одразу обіймає, щойно Франциска виходить зі свого човника. Обійми ці пахнуть, наче букет польових квітів.

Довкола і справді квіти. Всюди, куди не глянь, квіти. Вони з мамою беруться за руки і йдуть поміж них. Франциска розповідає герцогині про свої сни...

— Уявляєш, мамо, якось мені наснилося, що тебе немає... А замість тебе — добрий і смішний Гвідо.

— Як добре, що в твоїх снах до тебе приходять хороші люди, — відповідає мама.

— Є ще Христоф... Він також мені наснився.

— Христоф? Він хороший?.

— Не знаю. Я його трохи боюся, але добрий Гвідо говорив, що цей чоловік буде мене захищати.

— Тоді він мусить бути хорошим.

— Мабуть... Давай сьогодні прогуляємось трохи далі, аніж завжди.

— Далі не можна, доню.

— Чому? Я ж доросла.

— Тобі буде страшно там, далі...

— Не буде! Обіцяю! Я не боятимусь! Я дуже хоробра, мамо!

Герцогиня хвилину вагається, а тоді зітхає й говорить:

— Ну, гаразд. Ходімо сьогодні далі.

Там, куди вони пішли сьогодні, було значно менше квітів. Над ними раптом зібралися важкі свинцеві хмари і затулили сонце. Такого ніколи раніше не траплялося в країні маленької Франциски.

— Ти не боїшся? — перепитала герцогиня.

— Ні, я ж обіцяла бути хороброю, — відповіла дівчинка.

— Нам з тобою доведеться перейти через поле, всіяне червоними квітами, а за ними ти зустрінеш хлопчика,