Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

і кожна сільська родина має в себе їх певну кількість. У своїх замітках Дун писав, що через два дні після приїзду в Аньян він найняв «маленького хлопчика», щоб той показав йому те, що не хотіли показувати дорослі, і «маля вказало на піщаний пагорб і заявило, що ворожильні кістки викопують звідти». Східний схил цього широкого пагорба, розташованого на північ від села Сяотунь, бере свій початок біля річкового берега; вершина його вкрита жовтою травою. Дослідивши місцевість, Дун переконався, що хлопчик сказав правду. Дун писав: «Після ретельного обстеження західного боку піщаного пагорба поблизу бавовняного поля я знайшов десять недавно виритих і знову засипаних ям».

Дун, якому допомагали працівники з місцевих ферм і шість його колег, розкопували пагорб протягом всієї осені. Коли Дун і його команда закінчили сезон розкопок, вони повернулися і привезли із собою 784 кістки з написами, а разом з тим, упевненість у тому, що там можна знайти щось ще більш важливе. І в «Бамбукових анналах», і в «Історичних записках» Сіма Цяня були припущення, що в цьому районі знаходилася столиця Шан. І навіть відсутність доказів у давніх манускриптах не могла змусити Дуна відмовитися від припущення, що така сила-силенна ворожильних кісток знаходиться коло престолу володарів Династії Шан. Потім Дун Цзобінь переключив свою увагу на роботу з розшифровки й аналізу ворожильних кісток – справа, в якій він став провідним спеціалістом. У наступні роки він особисто зібрав 28 574 ворожильних кісток з майже ста тисяч розкопок у районі Аньяна.

При розкопках в Аньяні виникав, однак, ряд проблем. Зими бували такими холодними, а влітку стояла така спека, що розкопки можна було вести тільки навесні і восени, у сезони вітрів. Про ці вітри писав американець Херрлі Глесснер Кріл, який відвідав розкопки, що їх вели в Аньяні: «Шар жовтої куряви в повітрі такий густий, що ледь можна розгледіти щось на відстані в десять футів. Без захисних окулярів не обійтися. У захисних окулярах, під поривами вітру, що здатні скинути будь-кого на дно тридцятифутової ями, спостерігати за роботою багатьох людей і водночас робити короткі нотатки наукового характеру – заняття для археолога не з легких».

Злодії, що ними ставали збіднілі селяни з навколишніх районів, були ще однією небезпечною проблемою. Деякі з них мали зиск не так з розкопаних ворожильних кісток, як з продажу прекрасних бронзових посудин династії Шан, що їх вони викрали з гробниць. Одну з таких бронзових посудин продавав у Пекіні торговець антикваріату, за словами Кріла, за п’ятдесят тисяч доларів. Кріл звернув увагу на те, що для селянина «багатство приносить небезпеку, а не щастя». Селяни, що швидко стали заможними, розбагатівши на продажу антикваріату, як він пише, «не можуть вийти за поріг свого будинку вдень, боячись, що їх викрадуть і вимагатимуть за них величезний викуп».

Поліція й солдати, які охороняли місця розкопок, підбурювали місцевих жителів, бачачи, що археологи позбавляють їх того, що належить по праву саме їм, місцевим жителям. Кріла попереджали про існування якогось таємного товариства, що, за чутками, було створене для здійснення убивства керівника розкопок. Крім цього, археологи зіштовхнулися з лютою опозицією, до якої входили шановані в країні люди, противники будь-яких розкопок, які можуть потривожити прах мертвих, незалежно від того, наскільки давнім є поховання.

Попри всі труднощі, археологи продовжували завзято працювати, і в сезон розкопок 1931 року, коли почали розкривати фундамент трьох головних комплексів будівель, їм нарешті пощастило. Найпівнічніший із них згодом назвали комплексом будівель царського роду. Він розташовувався на березі річки і складався з п’ятнадцяти великих будівель прямокутної і квадратної форми. Їхніми фундаментами були ділянки утрамбованої землі товщиною до десяти футів. Ряди валунів, споруджені на утрамбованому грунті, давали підставу гадати, що тут були встановлені дерев’яні стовпи, які підтримували стельові балки. Вражав розмір деяких споруд. Одна будівля мала в довжину 280 футів, а в ширину – майже 50 і повинна була, здіймаючись над рівнинним ландшафтом Аньяна, символізувати всемогутність. Поруч із залишками фундаменту цих споруджень були розкидані залишки більш скромних будівель – маленьких круглих чи квадратних ям у землі, в яких, очевидно, жили робітники й слуги.

Після кількох сезонів розкопок археологи зіткнулися з тим, що змусило їх відчути страх: у землі лежало безліч кістяків – свідчення людських жертвопринесень.

Царські гробниці

Найважливіші розкопки почалися восени 1934 року на другому березі ріки на північний захід від головного місця розкопок в Аньяні. Чотири величезні гробниці були розкопані за сезон 1934 року. За наступні три роки були виявлені ще шість поховань, окрім понад тисячі дрібних. Усі десять великих гробниць виявилися царськими.

Гробниці різнилися розмірами, але всі були глибокі і прямокутної форми із входами через похилі площини з північного і південного боку. У деяких з них були чотири входи через хрестоподібно розташовані пандуси зі сходинками. Хоча найкоштовніше з гробниць було вже викрадене, самі гробниці залишалися недоторканими, що дало археологам можливість детально вивчити поховання. Коли помирав кожен з великих царів, похованих у цих гробницях, виривали величезну яму: найбільша була майже 58 футів завдовжки, 52 фути в ширину і 39 футів у глибину. Землю з таких ям виносили по сходинках пандусів, що були вирізані з боків ями. На дні викопували яму меншого розміру. По краях її робили борти з утрамбованої землі і вбудовували всередині дерев’яну камеру. Труну з тілом царя встановлювали всередині й оточували його атрибутами царського поховання. Камеру потім укривали дахом з дощок з різьбленням і розписом і засипали землею. Спорудження таких великих гробниць було б неможливе без залучення численної, напевно, мобілізованої робочої сили.

У міру розчищення царських поховань археологи знаходили останки принесених у жертву людей і тварин. Завдяки цьому вони могли уявити, що відбувалося після того, як царя ховали. Приміром, в одинадцятій і останній царській гробниці, що була розкопана неподалік від села Угуань у 1950 році, у трунах, заритих на пандусах, що ведуть до царської могили, була виявлена сорок одна жертва: 24 жіночих кістяки на західному боці і 17 чоловічих – на східному. Потім були принесені в жертву вісім собак – по чотири для охорони нижніх кінців кожного пандуса. У трьох ямах, розташованих вище кожного пандуса, було поховано 16 коней, парами запряжених у колісниці, між кожною парою лежали по два збройних візники. Після того як на гробниці ущільнили землю, принесли в жертву ще й тварин – в основному мавп і оленів, – а також кількох людей. Було знайдено 34 черепи, що належали чоловікам, покладеним обличчями