Читати книгу - "Фундація"

деякі з них починають діяти.

Меллоу густо почервонів.

— Розумію. Ви ще щось хочете мені сказати? Я — смирнієць.

— Знаю. Ви смирнієць — народилися на Смирно, одному з Чотирьох королівств. З Фундацією вас пов’язує лише освіта. За місцем народження ви іноземець. Без сумніву, ваш дід був бароном під час війн з Анакреоном та Лоріс, а ваші сімейні маєтки були конфісковані, коли Сеф Сермак перерозподілив землю.

— Ні, о чорний космосе, ні! Мій дід був простим сином зорельотника і помер, розвантажуючи вугілля за мізерні гроші, ще до того як Фундація взяла владу. Але я народився на Смирно й не соромлюся ані Смирно, ані смирнійців, клянуся Галактикою. Ваші дрібні хитрі натяки не змусять мене панікувати й підлизуватися до Фундації. А тепер можете віддавати наказ або висувати звинувачення. Мені байдуже.

— Мій любий Головний Торгівцю, мене й на електрон не хвилює, був ваш дід королем Смирно чи найбільшим жебраком на планеті. Я виклав усю цю нісенітницю про ваше народження та родовід, щоб показати, що вони мене не цікавлять. Очевидно, ви пропустили головне. Повернімося до цього. Ви смирнієць. Ви знаєте іноземців. Крім того, ви торгівець, і один із найкращих. Ви були на Кореллі та знаєте корелліанців. Ось куди вам потрібно відправитися.

Меллоу глибоко вдихнув.

— Як шпигун?

— Зовсім ні. Як торгівець, але тримайте очі розплющеними. Якщо зможете з’ясувати, звідки в них зброя… Я можу нагадати вам, оскільки ви смирнієць, що два з цих зниклих кораблів були зі Смирно.

— Коли мені починати?

— Коли буде готовий ваш корабель?

— За шість днів.

— От тоді й почнете. Усі деталі отримаєте в Адміралтействі.

— Добре! — Торгівець підвівся, сильно потиснув йому руку й вийшов.

Сатт почекав, обережно розводячи й розминаючи пальці після цього рукостискання. Потім знизав плечима й зайшов до кабінету мера.

Мер вимкнув екран і відкинувся на спинку крісла.

— Що, Сатте, ти про це думаєш?

— З нього вийшов би хороший актор, — сказав Сатт і задумливо подивився вперед.

2

Це було ввечері того ж дня, у холостяцькій квартирі Джорана Сатта на двадцять першому поверсі Гардін-білдінг, Пабліс Манліо повільно потягував вино.

Це був Пабліс Манліо, чия сухорлява, стареча фігура уособлювала дві великих функції Фундації. Він був міністром закордонних справ у кабінеті мера, а для всіх зовнішніх сонць, за винятком самої Фундації, — крім того, ще й Примасом Церкви, Постачальником Святої Їжі, Магістром Храмів і мав ще безліч оманливих, але звучних назв.

Він говорив:

— Але він погодився, щоб ви послали цього торгівця. Це вже добре.

— Та цього мало, — зауважив Сатт. — Уся ця справа — найпримітивніша хитрість, оскільки в нас немає можливості передбачити, чим вона завершиться. Це однаково, що розмотувати мотузку, сподіваючись, що десь наприкінці буде петля.

— Точно. А цей Меллоу — здібна людина. Що, як його нелегко буде обманути?

— Це шанс, яким потрібно скористатися. Якщо існує якась зрада, то там замішані якраз здібні люди. Якщо ж ні, то нам потрібна розумна людина, яка виявить правду. І Меллоу охоронятимуть. Ваш келих порожній.

— Ні, дякую. Мені вже досить.

Сатт наповнив власний келих і терпляче спостерігав за тим, як його співрозмовник поринув у нелегкі роздуми.

Якими б не були ці роздуми, вони нерішуче завершилися, коли примас зненацька сказав, майже вигукнув:

— Сатте, що у вас на думці?

— Я скажу вам, Манліо. — Його тонкі губи розсунулися. — Ми перебуваємо в розпалі селдонівської кризи.

Манліо подивився на нього, а потім тихо сказав:

— Звідки ви знаєте? Хіба Селдон знову з’являвся в Часовому Сховищі?

— У цьому, мій друже, немає великої потреби. Поміркуймо логічно. З того часу, як Галактична Імперія залишила Периферію й кинула нас напризволяще, ми ніколи не стикалися з противником, який би володів ядерною енергією. А тепер ми вперше маємо з цим діло. Це показово, навіть якщо цей факт стоїть сам по собі. Але він не один. Уперше більш ніж за сімдесят років ми зіткнулися з серйозною внутрішньою політичною кризою. На мою думку, синхронізація двох криз, зовнішньої та внутрішньої, не підлягає жодному сумніву.

Очі Манліо звузилися.

— Якщо це все, цього недостатньо. Ми пережили вже дві кризи Селдона, і обидва рази Фундація перебувала під загрозою знищення. Третя криза не настане, доки ця загроза не повернеться.

Сатт терпляче продовжував:

— Ця загроза вже наближається. Кожен дурень може сказати, що криза є, коли вона вже настала. Завдання справжнього державника — виявити її в зародку. Дивіться, Манліо, ми рухаємося за запланованою історією. Ми знаємо, що Селдон розробив історичні ймовірності розвитку майбутнього. Ми знаємо, що одного дня ми відбудуємо Галактичну Імперію. Ми знаємо, що це займе тисячу років або близько того. І ми знаємо, що в цьому проміжку ми переживатимемо певні кризи.

Отже, перша криза настала за п’ятдесят років після заснування Фундації, друга — за тридцять років після першої. Відтоді минуло майже сімдесят п’ять років. Час настав, Манліо. Час настав.

Манліо невпевнено почухав ніс.

— І ви розробили план, як зустріти цю кризу?

Сатт кивнув.

— І я, — продовжував Манліо, — відіграватиму в ньому певну роль?

Сатт знову кивнув.

— Перш ніж ми зустрінемо зовнішнього ворога, який має ядерну зброю, ми повинні навести лад у себе вдома. Ці торгівці…

— Ах! — Примас напружився, і в його очах з’явилася жорстокість.

— Правильно. Ідеться саме про них. Вони корисні, але занадто сильні й неконтрольовані. Вони чужинці, які отримали світську освіту. З одного боку, ми дали їм у руки знання, а з іншого, утратили над ними контроль.

— А якщо ми зможемо довести зраду?

— Якщо зможемо, то діятимемо просто й прямо. Але це мало що означає. Навіть якщо серед них і немає зради, вони сформують ненадійний елемент у нашому суспільстві. Їх не прив’язуватимуть до нас ані патріотизм, ані спільна батьківщина або навіть релігійне благоговіння. Під їхнім світським керівництвом зовнішні провінції, які з часу Гардіна ставляться до нас як до Святої планети, можуть відірватися.

— Я все це розумію, але як це вилікувати…

— Ліки потрібно знайти швидко, ще до того, як криза Селдона загостриться. За умов зовнішньої ядерної загрози і внутрішнього незадоволення, їхня перевага може бути занадто великою. — Сатт поставив порожній келих, який крутив у руках. — Очевидно, що це ваша робота.

— Моя?

— Я цього зробити не зможу. Моя посада невиборна, і я не маю законодавчої влади…

— А мер…

— Це неможливо. Це абсолютно негативна особистість. Він проявляє енергійність, тільки коли треба ухилитися від відповідальності. Але якщо виникне незалежна партія, яка поставить під загрозу його переобрання, то йому можна буде диктувати