Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

class="p1">— Так, так, горить найбільший королівський ліс, — підтвердив журналіст.

Матіуш кивнув, даючи зрозуміти, що сам бачить, і заглибився в читання замітки. Причина пожежі пояснювалася тим, що лісоруби кинули недопалок.

— Дивно… — бурмотів журналіст. — Я розумію, влітку, під час посухи, ліс може спалахнути від цигарки, але тепер, коли щойно розтанув сніг… Дуже дивно! І потім, ходятьчуткипро якийсь вибух. А при лісових пожежах, наскільки мені відомо, вибухів не буває.

Матіуш мовчав.

— А ви що про це думаєте, ваша величносте? — не вгавав газетяр. — По-моєму, тут щось нечисто.

Голос у нього став тихий, вкрадливий, і Матіуш чомусь подумав: «З ним треба бути обережним».

Журналіст закурив цигарку і змінив тему розмови.

— Кажуть, статс-секретаря засудили вчора на місяць ув’язнення. Я не повідомив про це в нашій газеті, вважаючи, що дітей не цікавлять справи дорослих. Ось якби щось сталося з їхнім міністром, тоді інша розмова! Як це добре, що міністром призначили саме Фелека! Солдати тріумфують: син простого сержанта — міністр! Газетярі теж раді, адже вони давно знають Фелека, він до війни газети продавав. Ну, а дітвора й поготів у захваті. А за що ж все-таки бідний секретар потрапив у холодну? — поцікавився журналіст, сподіваючись несподіваним запитанням захопити Матіуша зненацька і щось вивідати.

— За непорядки в канцелярії, — ухильно відповів Матіуш. «А раптом журналіст теж шпигун?» — здалося йому. «Нісенітниця! — подумав він, коли журналіст пішов. — Просто я дуже мало сплю, а довкола стільки розмов про шпигунів, що мимоволі кожного починаєш підозрювати у зраді».

І Матіуш, у якого перед приїздом королів справ було по горло, скоро забув про це.

Церемоніймейстер у буквальному розумінні днював і ночував у нього в кабінеті. То потрібно було терміново відремонтувати в парку літній палац для чорних королів, то побудувати про всяк випадок окремий будиночок, то вирішити, де розмістити білих королів.

Почали надходити клітки з дикими звірями, а зоопарк не готовий! А тут ще літні будинки для дітей! І будівництво двох величезних будівель — для парламентів.

Тим часом у всій державі вибирали депутатів. У малий, або, як його називали ще, дитячий, парламент висували депутатів не молодших від десяти й не старших від п’ятнадцяти років. По одному учневі від молодших і по одному від старших класів кожної школи. Тут і виникли перші непередбачені ускладнення: виявилося, шкіл так багато, що депутати навіть у найбільшій залі не помістяться.

Матіуш довгий час проводив у кабінеті за читанням листів: тепер їх стало значно більше, ніж раніше. І всі важливі, з різними питаннями.

Наприклад: «Чи можна вибирати до парламенту дівчаток?»

«Диваки. Звичайно, можна!»

Або ще: «Можна вибирати до парламенту дітей, котрі ще погано пишуть? Де житимуть депутати з різних міст і сіл? Чи не можна відкрити школу для депутатів, аби вони могли вчитися під час парламентських сесій, не втрачаючи року?»

Стільки справ, а статс-секретар, як на біду, у в’язниці. Довелося тюремне ув’язнення замінити домашнім арештом. Це означає, що він цілий місяць не мав права виходити гуляти, зате щодня його привозили в палац.

Церемоніймейстер зовсім втратив голову. І було від чого: спробуй-но вирішити, де спорудити тріумфальні арки, на яких вулицях розмістити оркестр, які квіти купити! А тут ще не вистачає тарілок, ножів, виделок! Терміново потрібно купити автомобілі! А як розсадити королів за обідом і в театрі, кого ближче, а кого подалі, аби не було образ і поруч не опинилися королі, які ворогують один з одним? З теплих країн цілими вагонами везли фрукти, вина, квіти. Спішно фарбували будинки, лагодили дороги.

Матіуш працював з ранку до ночі; на сон і їжу часу не вистачало. Цілими днями тільки й чулося:

— Ваша величносте, архітектор!

— Ваша величносте, чи не хотіли б ви поговорити із садівником?

— Ваша величносте, міністр закордонних справ чекає!

— Ваша величносте, прибув посол із заморської країни!

— Ваша величносте, двоє якихось суб’єктів вимагають, аби їх впустили.

— Чого їм треба? — незадоволено запитав Матіуш, якого сьогодні вже втретє відривали від обіду.

— Про феєрверк хочуть поговорити.

Матіуш, злий і голодний, попрямував до кабінету. Він тепер рідко приймав відвідувачів у тронному залі — не до церемоній було!

— Що ви хотіли? Тільки прошу говорити коротко: мені ніколи.

— Ми чули, що в столицю прибудуть королі із заморських країн. Добре б показати їм щось карколомне. Зоопарком їх не здивуєш — в Африці дикі звірі на волі розгулюють. Театр також навряд чи їх зацікавить.

— Ну добре! — перебив Матіуш. — Що ви пропонуєте? Феєрверк?

— Так точно, ваша величносте!

Вирішили на дахах усіх високих будинків розмістити ракетниці, у палацовому парку спорудити високу вежу, млин і водоспад.

Увечері все це запалає різнобарвними вогнями. З верхівки вежі в небо злетять червоні ракети й розсипляться зеленими і блакитними зірками. Нижче зі скаженою швидкістю закрутяться крила млинів, описуючи червоні й зелені кола. Дивовижні квіти розквітнуть у небі. Потече, завирує вогненний водоспад.

— Ось ескізи. Будь ласка, погляньте, государю.

Піротехніки принесли сто двадцять малюнків.

Поки їх переглянеш, обід зовсім охолоне.

— А скільки це коштуватиме? — передбачливо довідався Матіуш.

— На останньому засіданні скарбник оголосив, що потрібна нова позика.

— Як? — здивувався Матіуш. — Адже в нас було стільки золота!

— Реформи вашої королівської величності обходяться дуже дорого.

І стали підраховувати, скільки грошей пішло на літні будинки для дітей, на зведення двох парламентів, скільки коштує шоколад для школярів. А ляльки, а ковзани?

— Хоча б на прийом іноземних королів грошей вистачило.

— А може не вистачити? — не на жарт злякався Матіуш.

— Ну, це не біда, — заспокоїли його міністри. — Введемо новий податок, нехай народ платить!

— Ех, — зітхнув Матіуш, — мати б свій порт і свої кораблі, тоді Бум-Друм прислав би нам стільки золота, скільки б ми побажали.

— Це діло поправне, — зазначив військовий міністр. — Не шкодуйте грошей на гармати, рушниці, фортеці — буде вам і порт. Як бачите, гармати важливіші за шоколад і ляльки.

Матіуш почервонів. Що правда, то правда, дві-три нові фортеці дуже б згодилися. Військовий міністр на кожному засіданні вимагав виділити йому частину золота Бум-Друма, але Матіуш, поглинений іншими справами, щоразу просив його трохи почекати.

З важким серцем Матіуш дав згоду влаштувати феєрверк. «Нічого не поробиш, заощаджувати будемо потім. Треба й африканським королям принести задоволення».

«Може, я даремно не дозволив підірвати фортецю? — роздумував Матіуш, лежачи Пізно вночі в ліжку. — Усе-таки однією фортецею було б менше. Він перший почав, так йому і треба! Але тепер, якщо буде війна, я не дам маху, не зваляю дурня. „Я переміг тебе, — скажу я йому, — віддавай мені один порт і