Читати книгу - "Варфоломієва ніч"

у чомусь поганому колишнього гінеколога, а нинішнього депутата. Однак образ невинних дитячих душ глибоко запав у серце виборцям і дещо змінив їхній світогляд. Немов відчуваючи це, Петро Іванович Сизоненко став перераховувати все те добре, що він зробив на окрузі: провів фестиваль «Дніпровські зірниці», привіз комп'ютери в районну школу-гімназію. А що зробив він – шановний опонент?

Іван Петрович Сизонтенко, той що з літерою «Т» посередині, сказав на це, що він, хоч і не був депутатом, організував добродійну їдальню для бідних. Адже він знає багато дешевих кулінарних рецептів, якими можна нагодувати всіх голодних. Ці рецепти він опублікував окремою книжечкою, так що кожна господиня може її придбати.

Тоді знову озвався Петро Іванович Сизоненко, тобто справжній Сизоненко. Він сказав, що такої підступності він у своєму житті не зустрічав. Мабуть, через підступність душі несправжнього Сизоненка його покинула дружина, утікши з трьома дітьми у невідомому напрямку. На що Іван Петрович сказав, що хоч Петро Іванович і перебуває у формальному шлюбі, проте не спить зі своєю дружиною вже три роки, а має коханку – буфетницю столичного готелю «Москва», у якому проживає під час сесійних тижнів.

Обидва доповідачі вже перебрали свій час прямого ефіру, тобто вже говорили за рахунок часу Павла Івановича Печеніга й Адама Васильовича Колосального. Однак ті настільки перейнялися передвиборчою боротьбою своїх колег, що навіть не помітили цього. А коли помітили, було пізно. Вони протарабанили свої ретельно підготовані виступи і не змогли застосувати своїх блискучих поетично-артистичних (що стосується Колосального) і девідкоперфільдівських (що стосується Печеніга) здібностей.

У виборчому штабі Павла Івановича сприйняли телеефір спокійно: аби не гірше. Ситуація видавалася досить стабільною: Варфоломійович зі своїми вірними друзями об'їздили увесь округ, забезпечили спостерігачів, проінформували їх про все необхідне і зазделегідь віддячили їм. Неофіційна інформація говорила за те, що, незважаючи на всі перипетії, здається, лідирує таки Печеніг, причому з досить великим відривом. І хоча ця інформація мала назву ОБС, тобто «одна баба сказала», проте давно відомо, що якраз ця інформація є найбільш вірогідною.

Отже, вирішили спокійно чекати неділі.

Проте політика – це така штука, що не дає розслабитися ні на мить. Докази? Ось вам і докази: у суботу, напередодні виборів, округ облетіла трагічна звістка: загинув в автокатастрофі Павло Іванович Печеніг.

Не лякайтесь, дорогі мої читачі. Звістка фальшива. Павло Іванович Печеніг насправді був живим.

Але ж виборець думає, що він – мертвий. Тож навіщо за нього голосувати?

Як бачите, дорогі мої друзі, оті шарамижники, а зараз, після такого хитрого тактичного ходу, їх уже можна сміливо назвати групою аналітиків, – недарма отримували свої гроші. Свою справу вони робили надійно. Вони добре знали, коли саме слід запустити плітку: напередодні суботи, не раніше і не пізніше. Бо якщо новина облетить округ раніше, виборчому штабу Павла Печеніга вдасться спростувати її. А якщо пізніше – то вона може не встигнути облетіти весь округ. А от середина п'ятниці – це оптимальний час.

Ось уявіть собі: перша звістка долетить до вух членів ворожого штабу (тобто в нашому випадку – штабу Павла Івановича Печеніга) в п'ятницю, в обід. Над «першою ластівкою» покепкують: ніхто не сприйме її всерйоз. «Друга ластівка» з'явиться десь через годину. Вона вже здивує виборчий штаб. Третя звістка – під вечір – насторожить агітаторів. Однак вони вже нічого не зможуть зробити: надто пізно. Виборчі дільниці закриті, а в суботу не можна агітувати. Тож будь-яке публічне спростування плітки в суботу буде представлене виборчим штабом, який запустив плітку, порушенням закону про вибори, тобто порушенням заборони агітувати напередодні і в день виборів.

Так, група аналітиків Адама Васильовича Колосального спрацювала. Здавалося б, дуже вчасно.

У виборчому штабі Печеніга з цією неприємною новиною вже «обідали».

Варфоломійович, отримавши з десяток тривожних дзвінків з різних куточків району, рвав на собі волосся.

Так, Варфоломійовичу. Ти відстав від життя. Твої примітивні методи політичної боротьби застаріли. Ти надривався на зустрічах, а виявляється, увесь здобутий багаж можна знищити одним ударом, однією маленькою фальшивкою. Головне, щоб ця фальшивка прозвучала дуже вчасно.

Отже, була п'ятниця, а точніше, друга половина п'ятниці.

Виборчий штаб Павла Івановича Печеніга похмуро сидів за зеленим столом і дивився телевізор. Час від часу дзвонив телефон: «А правда, що Павло Іванович загинув в автокатастрофі?»

– Неправда, блін-клінтон! – кричав у відповідь Варфоломійович.

Слово «блін-клінтон» – надто м'яке, воно не передає емоційного стану Варфоломійовича. Тож замість нього він уживав крутіші вислови, які, на жаль, ми не можемо тут навести. Але це, сподіваюся, не змінить вашого позитивного враження від старого ветерана?

Стало ясно, що округ заражений звісткою. Причому заражений капітально. Лікування, тобто спростування звістки, могло мати лише місцевий ефект, а не повне видужання.

Що робити? Об'їздити всі виборчі дільниці до кінця п'ятниці вони просто не в змозі. А в суботу ця їзда може вилізти боком: донесуть у виборчу комісію, що відбувалася агітація, і знімуть Печеніга зі списку.

Першою вийшла з оціпеніння Ідея Іванівна. Вона встала і рішучим голосом стоматолога сказала:

– Тільки святий Миколай може нам зарадити.

Отже, покластися на святого Миколая? Іншого нічого не залишалося.

Ідея Іванівна стала на коліна і стала молитися святому Миколаю. Вона молилася довго, а решта членів виборчого штабу зосереджено спостерігала за її медитацією.

Святий Миколай, мушу вам сказати, дорогі мої друзі, ніколи не покине в біді хорошу людину. А Ідея Іванівна та її син Павло Іванович у принципі були якраз тими, кому святий Миколай щиро симпатизував.

Ідея Іванівна нарешті підвелася з колін вже іншою людиною – бадьорою і самовпевненою:

– Святий Миколай мене ще ніколи не підводив! Це була свята правда.

Вона сіла за стіл і в ту ж мить за вікном почувся скрегіт гальм.

– От бачите! Я ж казала! Це його посланець, – дуже переконливо сказала Ідея Іванівна.

Через кілька секунд у кімнату ввалився Він. Посланець святого Миколая.

Дорогі мої читачі, ви напевне, вірите в Бога. Хочу вам розкрити одну таємницю: святий Миколай має чудове почуття гумору.

Навіть Ідея Іванівна не чекала від святого Миколая такої, так би мовити, оригінальності. Екстравагантний посланець святого Миколая навіть її трохи шокував.

Знаєте, у чому річ?

У кімнату ввалився Колясик.

Колясик, а точніше Коля Шпунда, – місцевий авторитет – завалив у зелену кімнату в супроводі місцевих авторитетів меншого калібру. Колясик, незважаючи на сльотавий квітень місяць, стояв вбраний у всьому білому – аж до черевиків і шкарпеток. Він був невеличкого, навіть дуже невеличкого зросту, кремезний і, як і годиться місцевому