Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Її в селі пригріли випадково, допомогти зуміли, прихистить. І справді: світ не без людей сердечних, нема добра без лиха! Їй щастить![76]

Після вірша була намальована ваза з квітучими орхідеями, біля вази — красуня в розкішному вбранні та пишному головному уборі. Під малюнком підпис:

У персиків і груш при теплім вітрі[77] бруньки не набубнявіють одразу? А з чим нам порівняти орхідею, що вишукано прикрашає вазу? Якщо дарма гадати, що є ліпшим — крижина чи вода, як та розтане, Базікати не варто зі стороннім, і глузувати із вдовиці пана...

І, нарешті, Баоюй побачив малюнок із зображенням двоповерхових палат, у палатах красуню, що повісилась, а нижче вірш:

Чи не занадто вже красиво: Любов як небо! Любов як море! Тож перебільшувати годі вагу теперішніх подій. Любов вульгарною буває, коли за обопільних скорень Від почуттів непогамовних розпуста йде на зміну їй! Даремно кажуть: від Жунго Неправедні усі походять, Скоріш за все, що від Нінго І чвари, й наслання в народі!

Баоюй зібрався було читати далі, але Цзінхуань знала, який він розумний і талановитий, і, побоюючись, як би він не розгадав небесної таємниці, проворно закрила книгу і з усмішкою сказала:

— Чи варто ритися в незрозумілих для тебе записах? Прогуляймося краще, помилуймося чудовими пейзажами!

Баоюй мимоволі випустив із рук книгу й пішов за Цзінхуань. Перед очима його постали писані балки й різьблені карнизи, перлинні завіси й розшиті запони, духмяні квіти безсмертя й незвичайні трави. Воістину чудове місце! Про нього можна було б сказати віршем:

Світло пада на стулки червоних дверей, і підлогу устелено золотом всю. Яшма біла, мов сніг, тут на рамі вікна, — от який із нефриту палац!

І знову слуху Баоюя торкнувся ласкавий голос Цзінхуань:

— Виходьте скоріше зустрічати дорогого гостя!

Не встигла вона вимовити ці слова, як з’явилися безсмертні діви. Закружляли в повітрі їхні лелійні рукава, затріпотіли на вітрі крилаті плаття; красою діви не поступалися весняним квітам, чистотою та свіжістю — осінньому місяцю.

Побачивши Баоюя, діви незадоволеним тоном звернулися до Цзінхуань:

— Ми не знали, про якого гостя йдеться, сестро, й тому вийшли його зустрічати. Адже ви говорили, що сьогодні сюди має з’явитися душа нашої молодшої сестри — Пурпурної перлини. Ми давно її чекаємо. А ви привели це брудне створіння. Навіщо воно опоганює ваші володіння?

Збентежений Баоюй, почувши ці слова, хотів