Читати книгу - "Жінка в пісках"

— Почекайте!.. Хочу, щоб ви мене послухали! Тільки послухали! Хвилинку!..

Старий вдовольнив його прохання і зупинився. Розгублено кліпав очима, але його обличчя, як і раніше, нічого не виражало.

— Тепер, коли ви принесли воду, робитиму все, що скажете. Я вам обіцяю! Тільки послухайте мене одну хвилину! Ви прорахувались... Я шкільний вчитель... У мене є друзі, профспілка, педагогічна рада і батьківський комітет... Невже ви сподіваєтеся, що люди не помітять, що я зник?

Старий облизав кінцем язика верхню губу й байдуже посміхнувся. Та власне, то й не була посмішка, просто він мружив очі, остерігаючись піску, що його розвівав вітер. Однак жодна зморшка в кутиках його очей не сховалася б від схвильованого чоловіка.

— Що?.. Що все це означає?.. Невже ви не розумієте, що робите злочин?

— Та про що ви говорите? Минуло десять днів, а ваше поліцейське відділення не дало оголошення про ваш розшук...— Старий говорив повільно, виразно вимовляючи кожне слово.— Протягом десяти днів нема оголошення, отже...

— Не десять, а сім!

Старий мовчав. Ясна річ, така суперечка нічого не дасть... А тому, опанувавши себе, чоловік твердо проказав:

— Гаразд, нехай буде по-вашому... Може, спуститесь униз і ми спокійно про все поговоримо? Я нічого поганого не задумав. Зрештою, сила на вашому боці... Повірте.

Старий і далі мовчав. Чоловік дихав щоразу частіше.

— Не думайте, що я не розумію, наскільки для села важливо, щоб пісок вигрібали... Кожному ясно, що від цього залежить ваше життя... Це серйозна річ... Якби мене не силували до роботи, я з власної волі прийшов би на допомогу, їй-бо, правду кажу! Коли бачиш людей у такій скруті, то, природно, хочеться їх підтримати, чи не так? А ви гадаєте, що іншого способу схилити мене до співпраці немає?.. Сумніваюсь... Не змогли придумати нічого кращого?.. Кожна людина має бути на своєму місці. Бо інакше у неї пропаде бажання працювати... Невже не здогадались, як використати мене розумніше — так, щоб нічим не ризикувати?

Хтозна, чи старий слухав його, чи ні. Він хитнув головою, наче хотів прогнати від себе набридливе кошеня. А може, побоювався спостерігача на вишці? Побоювався, щоб йому не перепало за цю розмову?

— Ну що, ви згодні зі мною?.. Звичайно, пісок треба згрібати й вивозити... Але це тільки засіб, а не мета... Наскільки я розумію, мета полягає в тому, щоб захиститися від піщаної навали, хіба ж ні?.. На щастя, я багато що знаю про пісок. Глибоко цікавлюся ним. Заради нього й прибув сюди... Щиро кажучи, сучасну людину до нього щось вабить... Саме цей факт можна було б використати. Досить провести сюди туристичний маршрут... Не боротися з піском, а використати його... Одне слово, слід рішуче змінити спосіб мислення...

Старий підвів очі й байдуже відповів:

— Туристам потрібні мінеральні джерела... Крім того, на туризмі наживаються всякі гендлярі та заброди — так здавна водиться...

Чоловікові здалося, ніби з нього глузують, і вмить пригадалась жінчина розповідь про торговця туристичними листівками, якому судилося попасти сюди, а потім захворіти й померти.

— Так... звичайно, це тільки приклад... А хіба не можна вирощувати сільськогосподарських культур, пристосованих до піщаного грунту?.. Одне слово, не треба чіплятися за старий спосіб життя...

— Та, знаєте, ми багато чого перепробували... І арахіс, і бульбові культури. І тюльпани ростуть чудові, так і хочеться вам показати...

— А про захисні споруди ви не думали?.. Про надійну заслону від піску?.. Я маю друга, журналіста... Через газету можна було б зацікавити цією справою громадську думку.

— Яка нам користь з того, що люди співчуватимуть? Діла не буде, поки не знайдуться гроші.

— Отже, треба розпочати кампанію за одержання фінансової допомоги.

— Згідно з урядовим розпорядженням, втрати, завдані піщаними бурями, не відшкодовуються так, як у випадку іншого стихійного лиха.

— То треба домагатись усунення такої несправедливості!

— А що можна вдіяти в такій бідній префектурі?.. Ми геть зневірилися... В усякому разі, наш спосіб найдешевший... Якби ми покладалися на владу, то поки вона підраховувала б на рахівниці, нас засипало б піском.

— Але ж і я мушу думати про себе! — не витримавши, закричав чоловік.— У вас є діти? Коли так, то ви повинні розуміти обов’язки вчителя!

В цю мить старий шарпонув мотузку вгору. Від несподіванки чоловік випустив її з рук. Що все це означає?.. Виходить, старий вдавав, ніби слухає, а сам чекав нагоди, щоб вирвати мотузку... Простягнуті вгору чоловікові руки повисли в повітрі...

— Ви що, збожеволіли?.. З глузду з’їхали?.. Та згрібати пісок навчиться і мавпа, якщо її дресирувати... А я зміг би робити щось