Читати книгу - "Під Савур-могилою"

те, що застільці були досить підпилі, а представники церкви — навіть у ярмулках та камлотових підрясниках.

Та найбільше його вразила розкішна камлотова ферязь, що висіла на гаку, красуючись. Як вияснилось, вона була подарована архімандритові Никоном. Роздягаючись, Сірко побачив і на гаках, і на лаві табинові опанчі, амарантові кунтуші поряд із гунями, свитами та декорованими кожухами...

— Кажу: про вовка помовка, а він на поріг! — вигукнув по-хлопчачому гетьман Юрій, коли Сірко присів край столу.— У нас задля святої неділі і рада, і ралець, отож пригощайся і знай, що ми всекупно тебе, полковнику й отамане зацний, чекали-сьмо, бо потреба в тобі нагальна,— оглянув гетьман присутніх, витираючи рушником рота.

«Батогом голоблі не переб'єш,— подумав Сірко, гамуючи в собі обур і роздратування.— Правду старі люди кажуть: краще з розумним загубити, аніж із дурним знайти». Він пригасив у собі клекотливу обурливість і вдав голодного, накинувшись на їжу після випитого джбанка оковитої, змовницьки поданого генеральним бунчужним Петром Дорошенком, єдиним несп'янілим тут старшиною.

— То, думаю, продовжимо, товариство, наші погодливості і контроверсії,— вів гетьманову раду, соромлячись своєї огрядності і громогучності в голосі, завжди неговіркий і скромно-чемний сивовусий генеральний обозний Тиміш Носач.— До відома знакомитого і шановного прибульця повторюю, що днесь військові і духовні утримки міста з його маєтностями уже розподілені і означені нашим старшинам та духовенству, враховуючи офірну поміч патріарха Никона в Домонтові, Гадячі, Бубнові, Ромнах, Лохвиці, Шишакові, Смілій, Ґруні, Мрині, Яблуневі, Млієві, Кам'янці, Борках, Паволочі, Ведмедівці, Салтиково-Дізиці й інших осідках,— подивився він зизом на Сірка крізь окуляр на правому оці.

— Отож які будуть гадки, побажання або заперечі присутніх тутки? Запереча листовна неприсутніх старшин, хай буде знамо вам, та іні письмові багнення їхні — не слушні на днесь, бо, чей же, одної віри ми, а решту узгодили, то, властиво, лишився тільки ти, полковнику зацний, невиказаним...— скоромовкою став перелічувати Носач рішенці ради Сіркові, міряючи його очима і зглядаючись із гетьманом Юрієм.

— Не кремпуйся, Сірку, ми тут усі свої, як одна родила, а святі отці своєю присутністю є свідками нашої чесності у виріші,— підтримав обозного гетьман, розгадливо оглядаючи Сірка.— Так-так, не кремпуйся, полковнику. Ми поважно розуміємо і належне враховуємо і твої осібні заслуги, і січові, як переді мною, так і перед генеральним реґіментом та його врядниками,— не знав, гублячись, чому Сірко мовчить, гетьман.— Чи, мо' тобі, кальнкцький полковнику і січовий отамане, не все подано до зрозуміння пабазгране паном обозним?..

— Ми нашкіпали ці вузлові пункти, щоб погодити їх із тобою, як прибудеш,— роз'яснював у розгубі Носач.— Як же посміли б вирішувати без твоєї особи?! А, як бачиш, і тебе не обділили і не скривдили. Ішла справа — січова голитьба, та часи такі наступили, що нам не до неї.

— Пан має і фільварок-майонтек у Слобожанщині, і зимівник у Базавлуці, і від дуванень всіляких дещицю...— пішов на вируч Носачеві і гетьманові переяславський протоієрей Федір Хозар-Соловух,— то обділи Синодом і первопрестольним Никоном йому марниця, думаємо,— чогось недомовляв Хозар.

— Не маю я, преподобний отче, фільварку в Слобожанщині і зимівника в Базавлуці, бо то не моя, а родини моєї вспольність, залюстрована гминно, і не дуваню я здобичі, бо вона поспольна і йде на зиски та утримки січового та полкового поспольства, як добре те знають усі тут присутні,— ледь стримуючи себе в гніві, подивився Сірко на старшин.— І не розподіл зисків мене бентежить, не обійдність Никонових милостинь, підступних і лисячих, накритих боярськими ферязями,— кинув він очима на вішала,— не паювання громадських угідь між обителями та їхніми наставниками, а те, приміром, що у Борисові чи Березині намічена чи вже й здійснена, може, зустріч крулевих і царських потрактовників з наміром перетяти Гетьманщину навпіл, на чолі з наказними отаманами-гетьманами: паном Павлом Тетерею, твоїм,— подивився Сірко прямо у вічі Юрієві,— гетьмане, наказним сенатором і воєводою, зоднобіч, і Танасом Цюцюрою та твоїм дядьком, пане гетьмане, Якимом Сомком, здругобіч. Про це, а не про маєтності, вважаю, треба невідкладно говорити зараз,— оглянув він застільців пронизливо, хоч і намагався приховати те.— Відомо вам, певне, що і Польща, і Московія чи уже замирилися зі свеями, чи близяться до того, то весною негайно підуть на нас, прикликавши ті ногаїв, а ті — орду. Пани битимуться, а в нас чуби тріщатимуть, як завше. І султан не сидітиме склавши руки, коли появиться можність чимось поживитися у нашому нещасному краєві...

— Так-так, пан Сірко слушно мовить, то, вважаю,— порушив приголомшену мовчанку присутніх Носач,— нам треба послати своїх потрактовників у Борисів чи Березину, щоб там без нас самочинно наших насущних справ не вирішували. Як ти, пане гетьмане, вважаєш? Що є слушного в Сірковій новині? Що думає із цього приводу решта? — І вірив Сіркові, і вболівав обозний за свій обов'язок.

У ральцевій досі мирній раді зчинилася буря гадок, пропозицій, міркувань та суджень, навіть ворохобства: то одні, то другі намагалися перекричати всіх, найпаче ченці в підрясниках та ярмулках на чолі з архімандритом Яном Кобринським, зачеплені боярськими ферязями та тим, що Сірко їм порадив більше піклуватися справами пастви, аніж маєтностями та войськовими клопотами...

Був виведений із себе і сам гетьман Єврах, як іменувала його поспольна більшість у Гетьманщині і поза нею.

— Твоєї, полковнику, Січі і дідько в ступі не вцілить, бо була вона і проти першої батькової домови в Переяславі, і проти Гадяцької, досягнутої паном Виґовським, і проти другої моєї в Переяславі, і тепер проти Слободищенської, отже, помисли, як ми, знатні і чільні люди, реґімент, можемо до неї прислухатися та йти на її забаганки? — говорив гетьман з роздратуванням в голосі.

— А ти, зацний гетьмане, і ви, генеральні реґіментарії, даруйте за відвертість, подумайте, як можуть іти з вами і за вами Січ і волость після названих тобою, пане Юрію, перекинних трактатів, адже ними розривають і ділять кас, шматуючи людність і