Читати книгу - "Під Савур-могилою"

землі наші, уже й святою вірою нашою торгуючи,— тяжко видихнув із себе Сірко.

— Прошу уваги й спокою! — гукнув гетьман у застілля, що гуло більше докорами Сіркові, ніж слушністю.— Послухаємо ще,— поглядом шукав Юрій згоди духівників,— пана підскарбія Романа,— звернувся він до мовчазного досі Ракушка-Романовського.

— Я огульне підтримую все мовлене тутки паном полковником кальницьким і чільцем Січі, хоч і не змовчу яро її часті ворохобства і безлади, які були і при гетьманові Богданові, і при Виґовському, і ось зараз при твоїй врядовності, пане Юрію,— не дивився на присутніх підскарбій, підшукуючи слова.— Наше найбільше горе — роз'єднаність чільців і поспольства, не знана іншим людинам захланність сусідів із чотирьох боків, недорослість рідного поспольства до власної держави в оґулі і розлам та схизма у вірі, на яких вправно гендлюють і чужинці, і навіть деякі свої служителі церкви,— побожно кинув промовець поглядом на присутніх духівників.

— А в Борисові і Березині,— обізвався він по недовгій мовчанці,— дійсно починає щось вирішуватись між крулем і царем після замирення зі свеямн наперекір зиченням гетьмана литвинів Павла-Яна Сапеги, то пропоную радно послати туди пана полковника Василя Золотаренка, як знаного там і по своєму доблієму, підступно убієнному братові Іванові, і своїми особистими сукцесами в спаї із литовськими русинами. І зробити це, на мою гадку, треба негайно, помимо того, що Січ, напевне, те вже вчинила зі свого боку,— подивився він приязно у бік Сірка.

Знову зчинився галас, а найпаче з того, що рада не обміркувала питань, які почала вирішувати на цьому ральці, про маєтності церковні і чільні, про угіддя, лови, перевози, млини та іні датки і зиски.

— Так бути! — аж рукою пристукнув гетьман Юрій, коли значна більшість присутніх підтримала пропозицію Сірка і Ракушка-Романовського.— Пиши, Яхреме, послання від нас і від Січі до обох потрактовників-двірців, що помежжя наші не можуть вирішуватися у нас за плечима, бо приведуть до збуяності сполеченства і братовбивства, насамкінець до спаю нашого із аґарянами та Ордою, які того чекають...

Довго і клопітно варилося ще на безглуздій із-за присутності в радності схимників вирішення ультиматуму листовного, доки таки було врешті погоджено і посилку Золотаренка, і шість пунктів умов примирення Гетьманщини із Польщею та Московією.

В першому пункті перелічувалися тимчасові помежжя Гетьманщини по Прип'яті й Горині до Ізяслава, звідти на Меджибож, по Бугу і Дністру до Рашкова, а в Заприп'ятті — Брагин, Холмич, Стародуб, Почеп, Дебрянськ, Свень, Понавле, Хотинець, Кроми, Пососення, Довге, Льгов, Обоянь і «інші слобідські осідки козацькі в тому кінці».

За наполяганням схимників, другим пунктом було зредаговано вимогу до обох високих урядів про вільне віросповідання козацько-русинського люду незалежно від польської і московитської церков «на всіх землях та недоторканність там обительних угідь, яко належачих Богові». Ті ж схимники, уже, правда, зі старшинами, домоглися вписання вимоги від урядів повного підпорядкування Київському митрополитові всіх епископій не лише в межах Гетьманщини, а й у межах Львівського, Луцького, Кам'янець-Кайстрозького і Берестейського, Перемишлянського, Холмського сполеченств і, крім того, Кам'янець-Подільского колегіуму та всіх шкіл при церквах повсюдно.

Четвертим пунктом була вимога до урядів відпустити на батьківщину всіх полонених і викрадених дотепер Польщею, як рівно те і Московією, козаків і їхніх чільців, які поневіряються в нуждах і лихах, в ув'язненнях і карах. Був складений і перелік із кількасот особів, якого із-за меншості голосів не вдалося вписати в листа.

П'ятий пункт був легко узгоджений і вписаний до листа-ультиматуму, бо торкався він вимоги від урядів високих дворів дозволу їхнім купцям торгувати у Гетьманщині та на іних козацьких землях, як і козацькому купецтву вільно вести гендель у них «без вивозового і привозового митного». Та найважливішим, а тому й довго узгоджуваним пунктом була вимога радців до урядів Польщі і Московії негайно припинити самочинне призначення і використання наказних гетьманів сяк порушення усіх трактатів із Гетьманщиною.

Обговоривши «іні нужди та запобіги» і ні до чого кінцево не домовившись, гетьманська рада під ранок закінчилася, давши, врешті, зрозуміти більшій половині присутніх старшин, а найпаче Сіркові, що увесь Генеральний уряд під гетьманством Юрія «на ладан дихає», а лист отой — «голос волаючого в пустелі». Сказав про це Сіркові сам генеральний писар гетьманів Яхрем Цибенко при виході. Не прийнятим був на раді пункт, внесений Сірком і підтриманий Романом Ракушком-Романовським та Дорошенком, про негайне порушення Слободищенського трактату, якщо в Борисові-Березнні «альбо деінде» будуть вестися «хоч будь-які перетрактовки обох сторін про поділ Гетьманщини».

Відмовившись від спочинку по сніданкові, в обурі та жалі поїхав кальницькнй полковник до свого ретраншементу. Ніби бачив усіх знову перед собою і дивувався, що в штукарях опинилися Безпалий, Ковалевський, Кравченко, Одинець, Лизогуб, Петренко, Терещенко, Засядько, Гуляницький та Тумак, навіть мудрий Роман Ракушко-Романовський разом із Дорошенком. Він перебирав усіх у пам'яті і разом, і поодинці, ніби оглядаючи ізвіддалік кожного, і доходив висновку, що вели вони себе не так як слід, але як треба було.

Об'їжджаючи попутно залоги, навідуючи сотників і сотні, Сірко був задоволений і порядком у них, і бекетами та дозорами їхніми.

«Тільки модні застави, тільки сильні армади змушують ляхів рахуватися з нами,— знову й знову доходив висновку.— Мали ми їх: і всеспольні, і великі, а чого домоглися? Нема тямку — вважай, каліка... Хіба ж Юрієві-схимнику можна було доручати гетьманську булаву? Запрягли в гетьманські шори не досвідченого коня, а неука недолугого... Так-так, гетьмане, тільки наші сильні армади змусять і крулівських, і царських потрактовників рахуватися з тобою! — подумки доводив Сірко необхідність додаткових охочекомоиців-січовиків у Вінниччині.— Тільки сильні армади!...»

— Пане полковнику! — перервав Сіркові полеми з самим собою сотник Турлюн.— Попереду чути якийсь підозрілий, ніби санний рух і гармидер.

— Гармидер? — мов пробудившись, притримав баского Велеса Сірко.— Дійсно, щось незвичне,— став він прислухатися.— Ясир отепер і аж тут, чи що?