Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

миривсь.

 

«Один каліка той,- казав

Поганий пан його,-

Грізніший він для Туніса,

Аніж іспанців сто».

 

А як свободи день настав,

Він в рідний край верта,

Воює шпадою й пером

В тяжкій борбі життя.

 

Вояк, письменник… Тут любов

Всміхається йому,-

І тут же за чужу вину

Він попада в тюрму.

 

В сільці Ламанчі Туніс він

Мав серед вітчини́,

Там славу й честь Іспанії

Топтали барани.

 

Отам в тюрмі в його умі

Дитя те почалось,

Що на весь світ, у всі віки

Соколом понеслось.

 

Отам невиплатний довжник,

Каліка і старе́ць,

Неоціненним жемчугом

Світ збагатив увесь.

 

Хоч вийшов він на волю знов

І честь свою обмив,

Та все ж у бідності тяжкій

Літа свої скінчив.

 

Самотній, без приятеля,

Посеред ворогів

До смерті він з неправдою

Борбу завзяту вів.

 

І в Дон-Кіхоті свій портрет

Духовий нам списав,

Безумця благородного

Нам образ завіщав.

 

Без боязні, без огляду

На біль, інте́рес свій,

За славу, за невинність він

Іде в нерівний бій.

 

Він - аж до старості дитя -

Прямує на провал,

Побитий, та невигаслий,

Несе свій ідеал.

 

I

 

 

У місцевості Ламанчі,

В невідомому присілку

Жив собі убогий шляхтич

Дон 8 … Кіхада 9 чи Кесада. 10

 

Земелька його маленька,

Не препишнії палати,

Служби не щоби багато:

Сам свій пан і сам свій наймит.

 

Лиш старенька економка,

Молода її сестрінка

Та слуга, що враз коню́х був,

Дроворуб і водонос.

 

Чи великі антенати

Були в нашого Кесади,

Де, коли й як відзначились,-

Щось історія мовчить.

 

Лицар наш був муж спокійний:

Щит предківський коло печі

Був за заткальницю в нього,

В шоломі гніздились кури.

 

Спис проржавілий на кухні

За рожен вертівсь раз в тиждень,

Бо раз в тиждень штуку м’яса

Для господаря пекли.

 

Що ж робив наш славний лицар?

А робив він небагато:

Полював собі з хортами,

А то більше так сидів.

 

Чоловік уже в літах був -

Перебіг за п’ятдесятку,

Не женився, не дружився,-

Вкучно стало дармувать.

 

Ось він на старії літа

Вдарився в літературу,

А що був новак в письменстві,

То й попав на манівці.

 

Вхо́пивсь за старі романи,

За лицарськії пригоди,

За ті пестрі, безконечні,

Дивовижнії казки.

 

Де лиш мав яку копійку

Чи продав горох, чи просо,

Чи воли, чи гурт овечок,-

Все в книгарню так і пер.

 

Ба, не стало незабаром

Ні гороху, ані проса,

Ні волів, ані овечок,

А читать хотілось страх!

 

Ось почав наш лицар славний

Земельку свою шматками

Продавать - а все на книги…

І читав, читав, читав.

 

II

 

 

Південь! А іспанське сонце

Пражить, наче приском сипле.

Люди, звірі, навіть мухи

Поховались, сплять в кутах.

 

Тільки лицар дон Кесада

Не ховаєсь, не дрімає,

Але в свойому покою

Дивні повісті читає.

 

Піт з чола горохом сипле,

Крізь розхристану сорочку

Груди видно, вище ліктів

Рукави він закотив.

 

Розкудовчивши волосся,

Очі дико завертає,

То смієсь, то морщить брови,

А чита, чита, чита.

 

Вечір! Стиха наближаєсь

Економка, їсти кличе

З часником фасолю й м’ясо -

А втім кликне лицар: «Смерть!

 

Смерть усім вам, Ганелони!

Смерть вам, зрадники Роланда!

З часником фасолю й м’ясо

Я б віддав, щоб пражить вас!»

 

Ізлякалася старушка.

«Свят, свят, свят, чи пан сказився?

Боже відверни! І де се

Злості він набрав такої!»

 

Північ, все село дрімає,

Гавкають де-де собаки,

Річка шепче по камінні,

Та в дуплі кричить сова.

 

Тільки лицар дон Кесада

При свічках сидить на кріслі,

Пальці впутав у волосся

І чита, чита, чита.

 

Дійсний світ і дійсні люди,

Їх життя і їх природа,

Межі всі часу й простору -

Все щезає перед ним.

 

І в розпаленій уяві

Вихром носяться скаженим

Люті велетні кроваві,

Люті змії стоголові,

 

Славні лицарі з мечами,

Що по пахи в крові бродять,

І красавиці чудові

На високих пишних ганках,

 

Битви, свари, поєдинки,

І нечувані пригоди,

І блискучії турніри,

І розкішнії обіди.

 

Дивні пестощі любовні,

Рани й лічення в моменті,

Нині бідність, завтра царство

Лицарю паде в подолок.

 

Мов колеса млиновії,

Все те путалось, мішалось,

Клекотіло, торохтіло

У лицарській голові.

 

День по дневі, ніч по ночі,

Мов невпинная гарячка,

Йшла та вбійчая робота,

Світ пожерла весь йому.

 

Ні до діла, ні до мови,

Ні до думки вже не здібний

Став сірома - просто мовить:

Бідний лицар одурів.

 

III

 

 

Славний лицар дон Кесада

Думає глибоку думу:

То сідає, то зірветься,

Мов до лету воробець.

 

То він ходить по покою,

То неначе стовпом стане,

Щось воркоче та муркоче,

Далі так став говорить:

 

«Світ страшенно попсувався,

Мов та бочка