Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Розділ 20. Солодкий сніданок

 

Злата

Прокидаюся на світанку у його обіймах і ледь не муркочу. Ми кохалися майже усю ніч. То шалено і пристрасно, то повільно, ліниво насолоджуючись одне одним.

Де у цього чоловіка стільки сил береться? Я геть виснажена, але це таке солодке відчуття.

Трішки піднімаюсь, спершись на один лікоть. Іншою рукою, не втримуюсь, проводжу по його грудях. Його серце сонно стукоче у мене під пальцями. Любуюсь. Який у нього милий вигляд, коли він спить. Такий спокійний і безтурботний. 

Дивуюсь подумки. От для чого Господь дарує чоловікам такі довгі вії? Щоб я оце зараз від заздрощів терзалась і слиньки пускала? Ех.

Зиркаю на годинник, що залишила на приліжковій тумбі. Вже минає сьома ранку. Як добре, що я сьогодні взяла відгул.

Обережно, щоб не розбудити Веремія, вибираюсь з ліжка і навшпиньках йду в ванну. Вмикаю воду і стаю під струмені. 

Веремій

Шалена ніч. Як і жінка, що подарувала стільки блаженства. З цією думкою прокидаюся. Солодкий післясмак пристрасті ще вирує тілом. Знову хочу її. Ця жінка зводить з розуму. Та я геть не проти. Навпаки, з нею мені не потрібно прикидатися, можна бути собою. Між нами усе настільки природньо і гармонійно, що тільки від цієї думки все моє єство готове до повторення найсмачніших моментів.

Проводжу рукою по ліжку. Розплющую очі, остаточно прокинувшись. Злати немає.

Скажений, звіриний інстинкт підриває на рівні ноги. Не переймаючись, що розгулюю голим по квартирі, шукаю її, як хижак свою жадану здобич. Кров закипає у передчутті погоні.

Чую шум води у ванній. Хижий вишкір з’являється на обличчі. Підходжу під двері. Ось шум води припиняється. А моє серцебиття пришвидшується. Мабуть Злата якраз виходить з душу. Червона пелена нестримного, карколомного бажання накриває очі, затьмарює розум. Вона потрібна мені. Негайно! Прагну, до болю, опинитися у ній. Різко шарпаю ручку дверей.. 

Та вони зачинені. Хитре дівчисько. Знала, що шукатиму. 

— Злато, — муркочу хрипло, — Дорогенька, будь хорошою дівчинкою. Відчини. 

З-за дверей чую її нервовий сміх. Дразниться, бісівка!

— Ти ж не хочеш, щоб я зараз зніс ці двері, так? — вкрадливо питаю, не змігши приховати хтивий тон.

— Веремію, любчику, тобі хіба сьогодні не потрібно на роботу?

— До дідька роботу!

Знову сміх. Ця грайлива перепалка заводить мене ще більше. 

— З такими темпами ніхто з нас сьогодні нікуди, крім ліжка, не попаде!

Хм, розумне дівча. Дідько! Стою голий під дверима власної ванної і готовий завити від невтамованого бажання. Мої руки стиснуті у міцні кулаки по обидві сторони дверей. А чоло тулиться до прохолодного дерева, що трохи освіжає мою гарячу шкіру. Зітхаю.

— Гаразд, капосне ти дівчисько, здаюся! Вдягайся, а я приготую сніданок, — неохоче повертаюся у спальню вдягнутись.

Злата

Відчиняю двері і висовую голову. Щаслива усмішка квітне на обличчі.

Ух! Пішов. Ледь стримала себе, щоб не відчинити, коли просив. Тоді швидко зачиняю двері і піднімаю пальцями свою коротку літню сукню у квітковий принт, в якій була вчора. Дивлюся на неї і з насолодою згадую, як Веремій її зривав з гарячого тіла. Вдягаюся, заплітаю волосся у вільну косу і виходжу з ванної. Апетитний запах долинає із кухні. Підходжу ближче та зупиняюся у дверях.

— Що це за смакота?

Веремій, у шортах і футболці, стоїть біля плити і щось смажить. Чорт! Як же це сексуально! Зависаю. Милуюсь. 

І довго ж твоя сила волі протрималась, Злато. Внутрішній голос не шкодує.

Мимоволі стискаю краї сукні, впіймавши його потемнівший і такий оцінюючий погляд.

— Млинчики. Мій власний рецепт. Ти ж любиш млинці? — виглядає задоволеним, немов хлопчисько.

— Вав! Звісно, люблю! Просто не думала, що ти вмієш готувати, — не стримую щирого подиву.

— Я багато чого вмію, — загадково протягує він, — Проте не всім щастить дізнатися і відчути на собі мою майстерність.

Хм. Мені перехоплює подих. Приємне тепло починає розливатись десь у районі пупка. Це ми ще про їжу говоримо чи вже ні?

Він хитро блискає очима, а ця його посмішка..Просто збиває з ніг.

Ловлю себе на думці, що я оце вперше бачу, що він «таак» усміхається — щиро, невимушено і з задоволенням. А те, що я, нехай і частково, але є причиною цієї хлопчачої радості у нього на обличчі, зачіпає у серці якісь невидимі струни. Невловиме тремтіння пробігає шкірою, поколюючи.

— Гей, красуне! — підморгує він, — Сніданок готовий.

Усміхаюсь. Заправляю за вушко прядку волосся, що вибилась із коси.

— Пахне просто божественно, — його настрій передається мені.

Підходжу ближче. Він вже і стіл сервірував? Приємно вражена.

Веремій підходить до мене і огортає міцними руками. Грайливо чмокає у скроню. 

— Ти нічого не забула?

— Емм.. — запитально дивлюся на нього.

Він лізе рукою у кишеню своїх шортів. Щось звідти витягує. Підносить зімкнуту у кулак долоню на рівень моїх очей. Тоді повільно відкриває її і на вказівному пальці повисають мої мереживні трусики, які мені вчора так і не знадобилися і про які я, до свого сорому, успішно забула.

Я шаріюсь. Піднімаю очі вгору. Зустрічаюсь з ним поглядом. В очах кольору грозових хмар стрибають хитрі бісики.

— Залиш собі, — примружую очі, грайливо закусивши губу. Я теж можу грати в ці ігри. Чи не так?

Він лише хитро хмикає. 

— Безсоромна. Мені подобається, — тепла міцна долоня ковзає моєю спиною до сідниць, торкаючись лише подушечками пальців, — Крихітко, а чи знаєш ти, як мене збуджує той факт, що на тобі зараз немає білизни?

Цих слів сказаних хриплим шепотом виявляється достатньо, щоб в низу живота заворушився немов рій бджіл, а між бедрами стало волого. Не здавайся так легко, Злато! Настирлива думка віддає гулом у скронях разом з пришвидшеним биттям мого серця. 

— Як? — піднімаю брову у вдаваному здивуванні і спокусливо протягую, — Так як мене запах твоїх млинчиків? Мм.. Так і хочеться спробувати. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍