Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "

Глава 14. Махінації іноді накривають мідним тазом

 

— Які махінації?

Зморшка на лобі Давида стає зовсім глибокою. В очах його Соломія читає нерозуміння. Яка ймовірність того, що Кравця теж свого часу водили на театральні курси? Чи може він настільки гарно відігравати свою роль?

— Не важливо, — дівчина махає рукою, намагаючись закрити цю тему. Але Давид не згодний. Він робить той крок до неї. І Соля виставляє руки перед собою в захисному жесті: — Ні, Давиде. Ніяких махінацій, забудь.

— Ти ж не з повітря цю інформацію взяла. То кажи!

— Не кричи на мене знову! — підвищує голос у відповідь. Сподівається подумки, що звукоізоляція у їхньому будинку на рівні. До цього вона сусідів не чула. Чи слухають вони цю виставу, поки не відомо.

— Гаразд, — чоловік киває головою, приймаючи її прохання. Вигляд він має зовсім оскаженілий. Начебто йому життєво важливо дізнатися про махінації начальника. — Але ти продовжуй, будь ласка.

— Я пожартувала. Я не знаю. Тим паче, що твої начальники — бізнесмени регіонального рівня. Я впевнена, що в них є якісь махінації.

— Солю, не дури мене. Я ж бачу по тобі. Ти щось знаєш.

— Та нічого я не знаю, — досі Соломії здається, що вона в дурному кіно. Тільки зовсім інтелектуально нерозвинена героїня могла ось так, власними руками та язиком, зіпсувати собі життя. Усе ж йшло непогано. Для її кар’єри. А тепер ось — вигризти собі клаптики ґрунту все складніше і складніше. А чим завершиться її день сьогодні, не можна передбачити.

— Якби ти нічого не знала, ти б і не подумала такого казати, — Давид обхоплює своїми ручищами плечі дівчини, нахиляє до неї обличчя, і вже туди, пошепки: — Ну, це ж не просто так ти сказала. Які махінації, Соломіє?

— Ти схожий на божевільного, — голос просів. Від хвилювання та страху, що накотив. Давид і справді через її фразу, кинуту більше в докір, ніж через реальну віру в його шпіонаж, ніби втратив себе.

— Я тебе лякаю?

— Якщо чесно, так.

Давид реагує на це. Несподівано. Відпускає її тіло, робить крок назад. Трусить головою і запускає руку у волосся. Розгублений, він намагається зібрати себе до купи та знову контролювати інформацію.

— Пробач. Але я впевнений, що ти мала на увазі щось конкретне. А що?

— Навіщо тобі про це знати? На твою роботу це не вплине. Чи так сильно хочеться вислужитися перед начальниками? — Соломію знову несе. Вона схожа на маленький човен, який відкинуло бурею від берега і віддало в повну владу хвиль, а ті вирішили гратися ним, наче м’ячем. Емоційно дівчину кидає від крайнощів до крайнощів.

— Там правда є якісь махінації?

— Давиде, я тебе запевняю. Всюди, де є гроші, є махінації.

— Стій, просто, — Давид губиться. Здається, не вона одна схожа на того човника. — Просто я перевіряв цих людей. Я їм довіряв і…

— Що значить «перевіряв»? — хапається за слово, наче за єдиний якір у морі. Складає руки на грудях і уважно слухає чоловіка.

— Я тобі казав, що я пішов із поліції через корумпованість там. І я не одразу потрапив до Гмирь. Перед цим я змінив три роботи. Для мене було важливо — працювати на нормальних людей. І я перевіряв їх через свої канали. Вони були чистими. Жодних серйозних кримінальних проваджень, жодних правопорушень.

— Коли це було?

— Роки три тому.

— На жаль, Давиде, твоя перевірка три роки тому не дає гарантію, що цього не трапиться пізніше. Корупція — штука непередбачувана. Ніколи не знаєш, коли вона наздожене твоє внутрішнє его.

— Що?

— Говорю, що люди можуть піддаватися спокусі навіть несподівано для себе.

— Гаразд, я зрозумів, що ти високомовно вмієш говорити, — Давид відмахується від її слів. — А що за махінації, ти можеш розповісти?

— На жаль, ні. Це поки що інформація без чіткої аргументації.

— Що? Тобто в тебе немає аргументів, але ти зараз?..

— Стій, у мене є непрямі докази й купа викрадених грошей, — Соля закушує губу. Ну нащо вона все це каже? Давид же працює на цих людей, а вона ось так — тримайте, не подавіться цією інформацією.

— Але ж вони не є залізобетонними? — уточнює Давид.

— Ти зараз намагаєшся нагодувати себе ілюзіями?

— Ні, я не хочу черговий раз розчаруватися в людях.

— Давиде, я не хочу, щоб ти розчаровувався. Але там є приводи для цього.

Соломія не розуміє в моменті, чи шкода їй зараз Кравця. Чоловік, здається, занадто близько сприйняв інформацію про роботодавців. Він заплющує очі, начебто це допоможе йому.

— Стій, — Давид підіймає повіки, і в дівчину впиваються два темні кола, що займають майже всю зіницю. — А це що ж виходить?..

Завмирає з відкритим ротом, начебто пародіює німе кіно. Соля напружується. Їй зовсім не подобається, що розумові процеси в голові її сьогоднішнього гостя набувають таких обертів. А Давид не дурний хлопець. Два плюс два складе, ще й корінь витягне звідти.

— Це виходить, що ти з Макаром Павловичем зустрічалась для того, аби на нього щось накопати?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍