Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

– А тебе – навчить думати, перш ніж намагатися заподіяти мені якесь зло. Як би ти не заперечувала, а кров не водиця, твоє нутро не змінити.

Я розлючено глянула йому в очі.

– Знаєш, драконоборець, я ніколи й нікого в житті не хотіла вбити, просто не розуміла як це, хотіти чиєїсь смерті, та тепер, я знаю. І повір, як тільки мені випаде шанс, я обов'язково встромлю ритуальний кинджал тобі в серце.

Він криво посміхнувся і вставши на ноги, кинув мені ковдру.

Рефлекторно я скинула руки вгору, щоб схопити її й зрозуміла, що руки більше не зв'язані, як і ноги. Здивовано глянула на чоловіка.

– Думаю, далеко від своєї нежиті ти не втечеш, принаймні, якщо хочеш, щоб він жив. Тож, поки що, обійдемось без мотузки.

– Поки що? – перепитала напружено.

– Так. Не зли мене і я не зроблю тобі боляче.

– Певно, теж поки що? А що буде, коли ти притягнеш мене у Бладар? Будеш тягнути вздовж вулиць, щоб кожен, хто захоче, кинув в мене камінь або пнув ногою?

– Саме так і зроблю, чудова ідея! – проговорив він весело.

У відчаї я стисла кулаки так сильно, що нігті впилися в долоні.

Піднявши Черепуса з землі, поклала його собі на коліна, і накрила нас обох ковдрою.

Я дійсно вірила у те, що тільки що сказала. Єдине про що я шкодувала – що не послухала Холодного одразу.

І тепер, моєму єдиному справжньому другу довелося розплатитися за мою дурість.

Темний ліс загрозливо шурхотів напівголими гілками, холод прокрадався під шкіру, та я так стомилася, що з легкістю ковзнула в обійми сну.

Та сон цей, був сповнений жаху. Як і завжди, він починався з того, що я стою на могильнику Уінтерхейма. Чорна груда землі й кісток виситься піді мною, нагадуючи гору.

Я опускаю погляд на свої руки і бачу, що пальці стискають ритуальний кинджал. Свідомість затоплює страх і паніка, коли моя рука мимоволі підіймається вгору, наче якийсь лялькар смикає мене за нитку, як маріонетку. Я розмахуюсь і всаджую кинджал глибоко собі в груди, у самісіньке серце.

Біль такий реальний, обпікає мої нутрощі, та замість того, щоб померти, я бачу, як кістки із купи підлітають і підтягуючись одна до одної поєднуються у гігантського монстра.

Мене смикає вгору і я опиняюсь на тому місці, де в чудовиська повинно бути серце. Хвиля темної магії заповнює тіло, розум затоплює жага крові. Від відчаю я кричу, кричу так голосно, що просинаюсь від власного крику.

Сонно кліпаю повіками. Знову цей кошмар! Він приходить до мене із самого дитинства. Та цього разу, він був довшим.

Позаду почувся шурхіт і повернувшись, я зустрілася з уважним поглядом драконоборця.

Не маючи жодного бажання, щоб він бачив мою слабкість, я опустила очі долу.