Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Справляємося з їжею швидко, тому що треба доробляти купу всього до наради.
Пізніше телефоную меру — щоб вони без мене починали, бо прийду тільки через сорок хвилин. Але невдовзі мене Лін набирає. Запитує, чи не зі мною Аліса, бо вона теж досі не прийшла.
Теж напевно спізнюється, як і я, бо не встигла все доробити.
Вона не відповідає на мій дзвінок, дивно. Хоча… може навіть номер не записала після повідомлень. Я їй ніколи не дзвонив.
Коли приходжу до Будинку Культури, виявляється, вони вже закруглилися. Усе зачинено і нікого немає.
Аліса начебто в номері відсутня, тож тягнуся у свій.
Думаю, може, ресторан якийсь пристойніший є у Василькові. Або з'їздити нам у передмістя побільше. Відчуваю, що вона не відмовиться, начебто нормально реагує на походи в кафе. І солодощі їй накуплю. У ресторани ж люди ходять, коли типу пари? А шоколадки вона явно любить.
Тепер не Філатов дзвонить, а Лешей. По порту освіжити інфу, ну і по Філатову танком пройтися. Ось же пліткар. Вони там карелінські кумедні, йопта. Інтелігенція майже що, мати вашу. Щоправда, Лешей настільки божевільний, що навіть я не люблю з ним мати справи.
Переодягаюся, і знову її набираю. Набридати не хочеться, але треба знати де і як вона.
Втуплюю очі в копію Статуту секунд двадцять, напевно. Тому що її телефон вимкнений.
З її готельного номера відповіді немає.
Спускаюся в хол на перший поверх, щоб до магазинів іти. Алісу там усі знають.
Єгор Лін тусується неподалік від ресепшена разом із групою людей. Одна жінка руками розмахує. Музикант одразу окликає мене і щось мені це все не подобається.
Коли підходжу, ще й світловолоса жінка наближається.
— А ти Алісу не бачив? — швидко запитує мене Єгор і киває новоприбулій.
У скронях струм у мої жили вогнем застрибує і — враз по всій довжині, до п'ят, випалює все живе.
— Що? Де вона?!
Єгор зітхає.
— Чувак, коли ти востаннє її бачив?
— Вона була на нараді? Вона ж прийшла?
— У тому-то й річ, що ні. І ось Міра Никонівна чекала її, виходить, ще раніше...
— Вона зникла з самого ранку, — каже мені жінка засмучено, але дивиться насторожено.
— Ні. — Повторюю я, і якось здається, що вони мене не чують. — Ні. Вона о дванадцятій зі мною в кафе сиділа. Пішла через хвилин п'ятнадцять.
— О, так, — пожвавлюється Єгор, — вона сказала, куди йде?
Ні, не сказала. І я не запитав, бо зайнятий був. Думав, вона знову в магазин той допомагати побігла.
Жінка повторює це знову. Їй би катом та інквізитором працювати.
— Аліса зникла. Телефон вимкнений. І з Ванею вона не зустрілася після обіду. Машина на парковці стоїть. Уже пів на шосту.
Вона звертається до двох людей, що підійшли. Кожна фраза в голові центрифугою прокручується.
Не зовсім сенс уловлюю. Ніби розумію, але в думках ніяк не формується і не закріплюється. Як коли кисень у мозок не надходить.
Набираю її номер ще раз. І ще раз. Чому він вимкнений? Чому я не запитав? Вона дуже поспішала. Забігана.
— О котрій вона мала прийти до тебе? — питаю в жінки.
Вона зашугано відхиляється, як і чоловік поруч узагалі відстрибує, а Лін навіщось миттєво влазить між нами.
— Ти заспокойся, тебе ніхто поки що не звинувачує. Спокійно!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілуй Першим , Ольга Манілова», після закриття браузера.