Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Я пильно дивлюся йому в очі, намагаючись зрозуміти, які емоції він відчуває, коли я кажу йому це. Але нічого не знаходжу.

— Будь-яка дівчина... але не ти? — недовірливо перепитує він, і я киваю. — Гарна спроба, Лисенятко, я майже тобі повірив. Та ось тільки ти суперечиш сама собі. Ти можеш говорити мені що завгодно: що ти ненавидиш мене, що я тобі огидний - мені все одно. Але я знаю, що я маю рацію. А інакше, чому ти досі дивишся на мене так, ніби хочеш продовжити те, на чому ми зупинилися?

Мушу визнати, він до біса кмітливий. Я б навіть сказала, що він читає мене, як відкриту книгу. Але правда в тому, що він абсолютно не знає мене. Не знає мене справжню. Він лише бачить дівчину, що хоче вкласти в ліжко, а не ту, ким я є. І я нізащо не дозволю йому думати, що в нього це вийде.

— Тобі здається, Жданов. Коли здається - хреститися треба, а коли хрестишся - ще більше здається. 

— Продовжуй і далі собі це говорити, Лисеня, і, можливо, ти й сама в це повіриш. Але тільки не я. Я нізащо не повірю в цю нісенітницю. І я не залишу спроб довести, що між нами і справді щось є.

— Сказати тобі, що між нами? — Моє підборіддя злітає вгору, коли я піддаюся вперед, прямо до його обличчя. — Читай по губах, Жданов. Ні-чо-го. Між нами нічого немає, і ніколи не буде! Нас пов'язує лише контракт, який ми обидва не можемо порушити. Можеш сказати спасибі за це своєму татусеві...

Я бачу, як його губи складаються в тонку лінію, від чого чітко видно, що він сердиться, і всередині радію. 

— Радий, що ти пам'ятаєш про це, Лисенятко. Але рано чи пізно, ти зрозумієш, як сильно помилялася, коли думала, що нічого не відчуваєш до мене. І ось тоді ти зрозумієш, що я мав рацію. Ти можеш говорити що завгодно, але твоє тіло ніколи не обдурить. Якби все це було неправдою, твої щоки зараз не палали б від сорому. Що вже казати про твої затверділі соски, які я так виразно бачу крізь тонку тканину твоєї футболки. Впевнений на всі сто, це не від холоду...

Упевнена, що після його слів я почервоніла ще більше, і тепер мої щоки точно були одного кольору з помідором. Він нахиляється, і цілує мене в щоку, чим трохи шокує.

— Подумай про мої слова, Лисеня... —  потім він пішов у свою кімнату, залишивши мене в цілковитій розгубленості. Невже це так очевидно, що в мене до нього є почуття? Так, він красунчик, про що, звісно, йому не варто нагадувати, а то ще зазнається. Тішити його его я не збиралася.

Але було в ньому щось, від чого я чіплялася за нього, як за щит. Поруч із ним я забувала про те, наскільки жахливим було моє життя. У його обіймах я забувала про те, на що пішов мій батько, і що зробив батько Влада.

Його поцілунки були для мене подібні до забуття, яким я насолоджувалася. І, можливо, у мене і справді були до нього почуття, в яких я ще сама повністю не розібралася. Але правда в тому, що крім цього, він був ходячим нагадуванням того, що ми пов'язані чортовим шлюбним контрактом.

І що, чорт забирай, я маю тепер з усім цим робити?