Читати книгу - "Ліс таємниць"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 61
Перейти на сторінку:
побрів геть.

Вогнесерд підвівся і роззирнувся, віддихуючись. Найгарячіша битва зараз перемістилася до підніжжя схилу. Ворожі вояки напирали, явно плануючи увійти до табору. Переважені кількісно, Громові коти не могли більше стримувати їх. І де ж це Синьозірка?

А тоді Вогнесерд побачив її. Провідниця стояла разом із Білоштормом і Порохошубом на вході до табору, готова оборонити його навіть ціною життя. Одновус і Мокроніг уже прорвали оборону Тигрокігтя, і нажаханий Вогнесерд побачив, як Мокроніг кинувся просто до Синьозірки.

Вогнесерд помчав гребенем яру. З усього Громового Клану лише йому та Жовтоіклій було відомо, що Синьозірка проживала вже останнє зі своїх дев’яти життів. Якщо вона загине в цій битві, Громовий Клан втратить провідника.

Опинившись над входом до табору, Вогнесерд стрілою кинувся вниз, заледве торкаючись лапами крутої скелі. Він приземлився і різко загальмував просто в гущавині битви. Не гаючи часу, вояк відразу вчепився зубами в шию Мокронога, відтягуючи його від Синьозірки. Громова провідниця одразу ж кинулась на сірого смугастого кота, аж поки не відігнала його геть.

У запалі битви Вогнесерд разом з іншими опинився майже поруч із входом у табір. Вояк інстинктивно кусав і дряпав, не знаючи навіть, із ким він б’ється. Чиїсь гострі кігті розпанахали йому чоло — очі залило кров’ю. Вогнесерд судомно вдихнув, здавалося, він ось-ось задихнеться від кислих запахів ворогів.

Раптом зовсім поруч крикнула Синьозірка:

— Вони проривають стіну! Всі назад — захищайте табір!

Вогнесерд якось спромігся не впасти, коли хвиля нападників із боєм прорвалася до самого тунелю. Гілки ялівцю шарпали його хутро, мов ворожі пазури. Тут неможливо було битися, тож він спробував розвернутися і кинувся вглиб, до табору.

На галявині Верболоза, Вітрогон і Піскошторма стали на захист ясел, королев та їхньої малечі. Довгохвіст стояв, похапцем зализуючи рани, біля кубла Хвостолома, поруч із Орляколапом. Серед гілок поваленого дерева Вогнесерд розрізняв темну смугасту шерсть і матовий блиск невидющих очей колишнього Тіньового провідника. Колись жорстокий і деспотичний, кіт був винуватцем нападу на Громовий табір. Розуміючи це, Вогнесерд почувався геть розчавленим.

Ночезір з Одновусом перші прорвалися крізь тунель, кинувшись тереном одразу до кубла Хвостолома. Високозорий проліз крізь колючу огорожу і теж приєднався до них. За провідником Вітряного Клану повалили нові нападники.

— До мене! — закричав Вогнесерд, обганяючи на галявині вояків із власного Клану. — Їм потрібен Хвостолом!

Він кинувся на Ночезора, поваливши чорного кота на вкриту пилюкою землю. «Цікаво, — подумав Вогнесерд, — скільки Громових вояків насправді хотіли захищати колишнього Тіньового провідника?» Багато з них радо б позбулися Хвостолома, віддали б його на розтерзання іншим Кланам. Але, з іншого боку, Вогнесерд не сумнівався, що всі Громові коти будуть віддані до останнього. Як би вони не ставились до Хвостолома, вони все одно битимуться за Громовий Клан.

Рудий вояк збив із лап Ночезіра, глибоко вчепившись зубами в кощаве плече провідника. Ночезір засмикався і, зрештою, таки підірвався на рівні. Вогнесерд утратив рівновагу і збагнув, що таки попався — Тіньовий провідник був старий, але дуже сильний.

Ночезір вищирив зуби і блиснув очима. Аж раптом він зненацька позадкував, відпустивши Вогнесерда. Обтрусивши кров з очей, Вогнесерд побачив, що на Тіньового провідника кинувся Орляколап. Новак вчепився в спину ворога пазурами усіх чотирьох лап. Ночезір кілька разів марно пробував скинути його, а потім, зрештою, перекинувся на спину, вдаривши Орляколапа об землю. Новак розлючено закричав.

Вогнесерд замахнувся на Ночезора своїми кігтями, але між ними, ніби з-під землі, зринув Високозорий і спробував дістати Хвостолома у його кублі. На превеликий жаль, Вогнесерда відтіснили назад.

Зате Тигрокіготь підбіг саме вчасно. Великий воєвода був геть зранений і стікав кров’ю, його хутро було закаляне багном, але бурштинові очі все ще палали вогнем битви. Він ударив Високозорого своєю масивною лапою, збивши його з ніг, і відкинув геть.

На допомогу Тигрокігтю підоспіли свіжі Громові коти: Білошторм, Мишошубка, Вітрогон і сама Синьозірка. Хід битви було переломлено. Нападники почали відступати, безладно тікаючи до тунелю і прогалин у таборовій стіні. Важко дихаючи, Вогнесерд спостерігав, як Одновус одним з останніх вибігає з табору. Битва закінчилась.

Хвостолом так само сидів у кублі, як завжди опустивши голову і втупивши в землю невидющий погляд. Під час битви він ані писнув. «Цікаво, — подумав Вогнесерд, — чи він узагалі знає, як заради нього щойно ризикував Громовий Клан?»

Неподалік на рівні важко підводився Орляколап. Шерсть у нього на плечі була геть розтріпана, шубка закаляна пилюкою і кров’ю, але його очі палали.

— Ти молодець, — нявкнув Вогнесерд. — Ти бився як вояк.

Очі новака засяяли ще яскравіше.

Тим часом добряче пошарпані Громові коти обступили Синьозірку. Всі вони були брудні, стікали кров’ю і виглядали настільки ж виснаженими, наскільки виснаженим почувався і сам Вогнесерд. Спершу коти сиділи тихо, понуривши голови. Вогнесерд не відчував тріумфу від їхньої перемоги.

— Ти накликала це на нас! — першим озвався Темносмуг, люто докоряючи провідниці. — Ти змусила залишити Хвостолома, а тепер нас просто пошматували, поки ми намагалися його захистити. Коли вже когось із нас уб’ють заради нього?

Синьозірка, здається, справді стривожилася.

— Я й не думала, що це буде легко, Темносмуже. Але ми мусимо робити те, що вважаємо правильним.

Темносмуг зневажливо кинув у відповідь:

— Заради Хвостолома? Та я його сам за «спасибі» прикінчу!

Ще кілька вояків підтримали його.

— Темносмуже, — Тигрокіготь вийшов із юрби і став біля Синьозірки. — Ти зараз до провідниці говориш. Май повагу.

Якусь хвилю Темносмуг дивився на них обох, а тоді схилив голову. Тигрокіготь обвів усіх котів поглядом, але більше нічого не сказав.

— Вогнесерде, сходи приведи Жовтоіклу, — нявкнула Синьозірка.

Вояк повернувся в напрямку до кубла медикицьки, але вона й сама вже поспішала галявиною. За нею, намагаючись не відставати, шкандибала Попелапка. Обидві кішки негайно почали оглядати поранених вояків, відбираючи тих, кому потрібне було невідкладне лікування. Вогнесерд, чекаючи своєї черги, помітив кота, який щойно увійшов до табору. То був Сіросмуг. Його хутро було прилизане і чисте, у роті він тримав кілька шматків свіжини.

Перш ніж Вогнесерд устиг навіть поворухнутися, Тигрокіготь відійшов від Попелапки й перестрів Сіросмуга на середині галявини.

— І де ж ти був? — суворо запитав воєвода.

Сіросмуг виглядав геть ні в сих ні в тих. Він поклав на землю свіжину і нявкнув:

— Полював. Мамцю рідна, що тут трапилось?

— А на що це схоже? — пирхнув Тигрокіготь. — Вітряний і Тіньовий Клани напали, намагаючись захопити Хвостолома. Нам кожен вояк був потрібен, але тебе не було. То де ж ти вештався?

«Зі Срібнострумкою», — подумки відповів Вогнесерд. Він дякував Зореклану за те, що

1 ... 39 40 41 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліс таємниць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліс таємниць"