Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

— Цьому все одно не бути.

— Чому ж? Аргументуй! Минулий інцидент не повториться, а Хенка можна вмовити тебе відпустити, — продовжувала наполягати Рене. — Ітан — непогана компанія. Від нього так і несе харизмою. З такими як він проживають найяскравіші та найпалкіші дні, поки твоє серце не розіб’ється.

З нашим тимчасовим мешканцем все було заплутано. Його поведінка була непередбачуваною. Між нами існував якийсь зв'язок — не просто так я відчувала його присутність поруч. А ще існував дивний поклик, який манив до нього спочатку. На щастя, він пройшов, залишивши по собі лише слабке тяжіння. Якась частина мене бажала його присутності, ніби так і повинно бути, ніби мені цього не вистачало, хоч мозок категорично не погоджувався із цим і не міг знайти розумного пояснення.

Я могла з легкістю визначити почуття інших людей, але не розуміла власних. Кумедно.

— По-перше, Хенк точно мене нікуди не пустить. По-друге, справа не в цьому, а в довірі. Я не можу з ним поїхати, бо не довіряю йому.

— То довірся.

— Ти не розумієш. — Втомлено зітхнула. — Не можу пояснити, але я просто знаю, що з ним не все так просто.

— У кожного з нас свої таємниці. І люди мають на них право. Головне, щоб вони не шкодили іншим, — філософськи промовила Рене. — Але якщо ти впевнена, що це якось пов'язано з тобою і може нашкодити вам з Хенком, то ти зобов'язана все з'ясувати.

— Намагаюся.

— І як? — Вона пирхнула. — Пристрасним допитом? Можеш не відповідати. Я знаю, що це так. Потрібно діяти. Ти оглядала його кімнату?

— Мені не хотілося туди заходити, та й вдиратися на чужу територію без дозволу не в моїх правилах.

— То поруш їх. І взагалі, це твій дім! Досить дотримуватися високої моралі. Так ти довго не проживеш. І в цьому немає нічого поганого. Ти ж впевнена, що він щось приховує, так? — Вона замовкла в очікуванні відповіді.

— Так.

— Тоді для початку обшукай його кімнату, потім займемося телефоном. Соцмережі беру на себе. Якщо він буде чистим, тоді сміливо погоджуйся на поїздку. Ти ж мріяла про цей фестиваль! А тут тобі все одно робити нічого. Потім шкодуватимеш, що втратила таку можливість. Якщо Ітан тобі щось зробить, то його репродуктивна система втратить свій найважливіший орган. Я потурбуюсь про те, щоб він миттєво став профнепридатним.

Я усміхнулась. Рене завжди відповідала за свої слова і з повною готовністю вставала на мій захист. Її безстрашність мене вражала, але й лякала. Колись вона могла призвести до поганих наслідків.

— Я подумаю, — відповіла і вимкнулася.

Дощ перестав йти, ледь намочивши одяг. Яскравий ліхтар освітлював парковку і розсіював вечірню темряву. Вхід магазину був оздоблений різними квітами, а за скляними вітринами демонстрували свою красу десятки рослин.

— Місіс Мур! — якомога радісніше гукнула жінку, зайшовши в магазин. У ніс вдарили аромати літа та свіжості.

— Це ти, Хейлі? — Мила жінка з великою статурою, але гарними формами, з'явилася за стелажем з вазоном у руках. Шкіра, кольором молочного шоколаду, разом із білим сарафаном створювали контраст та чудовий образ. Дивлячись на неї, розумієш, що фігура Рене, як і кучеряве волосся вугільного кольору, дісталася їй від матері. Жінка виглядала повітряною та легкою, але в очах не світилася радість. — Вирішила ще щось посадити?

Подруга мала рацію. Місіс Мур усміхалася, в її рисах читалася впевненість, але варто було мені підійти ближче, як горло стиснула гіркота і розчарування.

— Мені треба добрива. І ви чудово виглядаєте! Я казала в обід, що вам дуже личить цей образ?

— Ні, але дякую. Тобі пощастило. Я вже хотіла закривати магазин.

Поки місіс Мур шукала потрібне добриво, я розповідала їй, як Хенк одного разу ледве не спалив будинок, коли намагався спекти яблучний пиріг. 

— Він жахливий кухар! — засміялася жінка. 

Її настрій трохи покращився. У такі періоди людину не можна довго залишати наодинці. Немає нічого гіршого, ніж глибоке занурення у власні думки, які поступово з’їдають тебе. Потім ти не зможеш випливти на поверхню, а повільно тонутимеш серед власних міркувань.

— До побачення, місіс Мур! — Я махнула їй вільною рукою, а другою тримала пакет із добривом.

Коли за спиною зачинилися двері, мене огорнула вечірня прохолода. Вдихнула на повні груди запах мокрого асфальту і усміхнулася. Незважаючи на поганий ранок, друга частина дня пройшла добре. Тільки існувало одне «але» — на душі було не спокійно. Я все виразніше відчувала наближення чогось поганого, як минулого разу в Деріленді.

Занадто багато дивних речей і збігів сталося в моєму житті, тому я вирішила довіритися відчуттям, навіть якщо вони викликані божевіллям.

Міцніше притиснула до себе добриво і поспішила додому. Повний місяць сховався за густими хмарами, забравши з собою всі зірки. Піднявся сильний вітер, і вечір уже не був таким спокійним. Стало холодно і незатишно. Волосся майоріло на всі боки. Доводилося мружитися через сильні потоки повітря.

На небі пролунав грім, і неподалік блиснула блискавка. Погода в одну мить змінилася, перетворившись на грізну бурю. Надворі, крім мене, нікого не було, навіть машини зникли з поля зору. Швидше за все, всі жителі Неллінгтона зараз грілися в затишному будинку з чашкою кави, закутані в теплу ковдру.