Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

18

Роман зупиняє машину біля гуртожитку. Ми не побачимось найближчими днями, і від однієї думки про це тужливо стискається серце. Натомість у середу я піду з ним на справжнє побачення!

— Ти покличеш мене до ресторану? — звертаюся до Романа, щоб ще кілька хвилин посидіти з ним у теплому салоні автомобіля. Мені не хочеться йти в гуртожиток: там нав'язливі сусідки, чужі погляди і невідворотність буднів.

— Ні, — хитає він головою, спостерігаючи за студентами, що виходять з маршрутки. — Я не скажу, куди ми підемо. Нехай це буде загадкою. Головне — відпочивай, забий на університет, пий чай із лимоном і не виходь на вулицю. Тобі потрібен постільний режим.

— Який ти дбайливий! Все зі мною буде гаразд, я швидко одужую. Вже почуваюся чудово, — самовпевнено заявляю.

— Це через ліки, які ти прийняла вдень.

— Як прозаїчно, — зітхаю, милуючись гарним обличчям Романа, на яке падає світло ліхтаря, що мерехтить поблизу. — Гаразд, піду я від тебе, сухаря-раціоналіста, прямісінько в улюблений гуртожиток.

Але я не відчиняю двері, все чекаю чогось. Що потрібно зробити на прощання, коли провела дві ночі з чоловіком в одній квартирі? Кинути прісне "до зустрічі" та піти? Або поцілувати його в щоку? Обійняти? Я б із радістю, але після вчорашньої відмови не збираюся проявляти ініціативу. Тож смиренно чекаю на диво.

Роман обертається, перехоплює мій погляд і, тепло посміхаючись, притягує за руку до себе. Торкається гарячою долонею до моєї щоки, міцно обіймає за талію і так само різко відпускає. Я навіть не встигаю зрозуміти, що трапилося, коли Роман відчиняє двері машини і м'яко каже:

— До зустрічі, Асю.

— До зустрічі, — розгублено кидаю я.

Ноги потопають у пухкому снігу, темна машина за спиною повільно від'їжджає і вислизає з поля мого погляду, хоча я продовжую безглуздо вдивлятися в далечінь. Мені не вистачатиме Романа. За кілька проведених разом днів я зросла з ним, відчула те, що не мала відчувати. Але хіба я не думала, що так буде? Він подобається мені з минулого року, тільки тепер звичайна симпатія переросла у щось більше.

Нарешті приходжу до тями і йду до гуртожитку. Біля входу помічаю сусідку Машу, яка дивиться на мене зі всезнаючою неприємною усмішкою.

— Нічого так, красеня собі відхопила, — заздрісно каже вона. — Я мимо йшла, у віконце тачки зазирнула, коли ви обіймались, як підлітки. А я грішним ділом вирішила, що ти не з таких.

— Яких?

— Ну, я тебе з хлопцем жодного разу не бачила. Думала, ти мужиками не цікавишся, а живеш лише роботою та навчанням.

— Просто гідні кандидати не траплялися, — різко відповідаю я.

Ми завалюємося в кімнату. На ліжку з книгою в руках сидить сумна Катя, за столом щось ретельно конспектує Оля. Типова картина.

— Дівчата, уявляєте, наша Аська провела вихідні з якимось красенем. Він її на машині підвіз, я все бачила, — горланить Маша, відволікаючи сусідок від їхніх нудних справ.

Я прикриваю очі, намагаючись не ляпнути якусь грубість, і падаю на своє тверде ліжко. Ну ось чому Маша цікавиться моїм життям? Ми з нею не кращі подружки, разом вино не п'ємо, в універ не ходимо — то якого біса вона лізе в душу? Якщо я ставлю малознайомим людям особисті питання, то тільки в тому випадку, коли бачу їхнє бажання виговоритися. Так було з Катею — вона розповіла про свого хлопця і трохи заспокоїлася. До речі, треба дізнатися, як у неї справи. Тільки не при сусідках.

— Ну, поділися секретом, як тобі вдалося такого чоловіка підкорити? — чую їдливий голос Маші.

— Ми просто дружимо.

— Та досить заперечувати. Не вірю! Ви ж обіймалися, — наполягає Маша.

— Уявляєш, друзі теж обіймаються, і в цьому немає жодного підтексту.

Оля з Катею тактовно мовчать, за що я їм дуже вдячна. Про дивні вихідні я розповім тільки Ксю, своїй найкращій подрузі.

— Асю, ну ти чого? — дивується Машка. — Тобі так складно розповісти про цього таємничого чоловіка? Якщо ви справді друзі, я б з ним познайомилась. А то давно ні з ким не зустрічалася, скучила за чоловічою ласкою. Ну, признавайся, хто він?

— Маш, ти своїми криками не даєш мені читати книгу, — обурюється Катя. Обличчя у неї бліде, страждальне, очі ніби потьмяніли, в них немає живого вогника, який яскраво горів лише три дні тому. Яка ж сволота її колишній хлопець, знущався з дівчини заради задоволення своїх егоїстичних бажань. Сподіваюся, вона не вагітна. Тоді її ніщо не пов'язуватиме зі зрадником Іваном.

— Так, Машко, я конспект із літературознавства другу годину пишу, а ти мене відволікаєш. Знаєш же, що Калашникова вимоглива, на практиках змушує мало не напам'ять критичні статті переказувати, тому я в кожне слово вчитуюсь. Краще займися навчанням, — теж обурюється завжди тиха Оля.

Маша, не знайшовши ні в кого підтримки, голосно пирхає і наступні дві години щось дивиться в телефоні.

Я п'ю вже третій кухоль чаю, укутавшись ковдрою. Якоїсь миті сусідки одночасно йдуть на кухню приготувати вечерю, і ми з Катею залишаємось удвох.

— Як ти? — тихо питаю.

— Терпимо, — невпевнено відповідає вона.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍