Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

Озирнулась, задумалась: щось іще? Погляд упав на стіл, при місячному світлі щось зблиснуло. Ніж. Судячи з розмірів, точно не для масла…

«І цю дрібничку також прихопимо», – розсудливо вирішила я.

Потім разів десять перевірила, чи надійно зачинила прохід, і чкурнула назад до потаємної кімнати. Наступна за списком моя кімната, прямого ходу туди я не знала, тож відчалювати вирішила з бібліотеки.

Щоправда, на шляху до цієї заповітної мети розташовувались також хороми обох моїх сестер, та мене це не сильно хвилювало. (ось якби тут була кімната сеньйори Лефевр, то зовсім інша справа)

«Тендітною ходою феї» (єдине вміння «справжньої дворянки», яке дійсно виявилось корисним) я покинула бібліотеку й направилась до своєї кімнати. Із завмиранням серця та припізнілим страхом «а раптом вони вже облаштували засідку?!» прочинила двері та полегшено видихнула: нікого. І все на своїх місцях – ніхто нічого не рухав.

Трохи заспокоївшись, я кинулась збирати речі. Кілька верхових костюмів, сукенка, спідня білизна, плащ від дощу… Незабаром наткнулась на свою похідну сумочку (у ній навіть фляга виявилась) і деякий час роздиралася запитаннями, звідки в мене таке добро, якщо я жодного разу не ходила в походи. Також відрила два підозрілих безформних мішки, яким не могла навіть дати пристойне ім’я. Отже, в один – продукти, в другий – одяг, у сумочку – все інше. Та-а-ак, а що входитиме у це «інше»?..

Рука сама потягнулася до дамського столика й вийняла пам’ятну блакитну стрічку. О, від її вигляду мені хочеться плакати, та «без її вигляду» – хотітиметься ще більше…

Останньої миті згадала про таку необхідну річ, як гребінець для волосся – і з чистою душею покинула кімнату. Був ще такий порив влаштувати слізне прощання – як численні героїні сентиментальних романів – та якось вже втрималась. Не буду нюні розпускати на самому порозі грандіозних пригод!

Я обережно зачинила двері, налаштувала «тендітну ходу феї» і поспіхом рушила коридором. Та не встигла пройти й десятка метрів, як почула чиїсь кроки. І миті не потрібно було мені, щоб відкинути будь-які сумніви: сеньйора Лефевр іде сюди!