Читати книгу - "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"

падає на Землю кілька тисяч років і ось-ось упаде. Майор дубів на снігу і слухав це базікання доти, доки сам не почав уявляти безмежний космос і як та комета летить на усіх парах сюди. І він подумав: швидше б вона прилетіла. І нарешті він дійсно її побачив. Майор намагався заплющити очі, але нічого не виходило: палаюча куля врізалася в атмосферу, але на цьому кадр зупинявся і все починалося від того, як вона летить велетенським шматком лайна холодним космосом, і знову по висхідній. Голос у приймачі був знайомий, до того паскудно знайомий, що не давав розтягнутися на снігу і замерзнути по-людськи. Цей голос не давав померти, ось що, – подумалося майору. Він спробував підняти руку, але нічого не вийшло, пальці тільки легенько, по-кошачому дряпнули сніг.

* * *

Іва сиділа по-турецьки і сьорбала каву. Буває ж таке у жінок: вона може сидіти голою, і ти цього не відчуваєш, взагалі нічого не відчуваєш. А от коли надумається, то підніме трохи спідницю, поведе оком, – готово. Лейтенант сидів і, чуманіючи, зиркав на мобільник. Пройшла майже година. Він спробував набрати майора, але той нічого не відповідав. Значить, труба, діло фігове, але він сам не знав, якого дідька поперся до Іви, замість того щоб рятувати це товсте ракло. Він неквапом став натягувати штани, а Іва спостерігала за ним, і йому здавалося, що вона його засуджує, ображається і таке інше. Достобіса він фіговий психолог, тим паче жіночий. Нічого доброго у нього з жінками не виходило.

– Я їду. До майора, – сказав він.

– До майора, – повторила вона. – Моя подруга знала одного майора, і це хуйово для нього скінчилося.

– Ну, всі майори, напевне, такі, – відмахнувся він.

– Хочеш, розповім?

– Іншим разом.

– Добре, – Іва лягла на спину, залишаючи ноги схрещеними. – Може, таки лишишся? А потім поїдеш.

І тут на нього найшло. Він скрипнув зубами. Шарпонув блискавку, затягнувши під самою горлянкою.

– Якщо я не поїду, він здохне.

– Тоді поїхали разом і разом подивимося на мертвого майора, – сказала Іва.

– Добре, – несподівано для себе вирішив він і закурив четверту сигарету за день.

Звісно, майор приготувався не слухати, а помирати. Нарешті він підвівся, обійшов роздовбаний джип і, похитуючись на куцих ногах, пішов порожнім запустілим двором. Угорі грала музика, над освітленим балкончиком. На балконі висіла біла ганчірка, і вітер її ворушив. Майор лизнув губи, набрав у легені повітря, пірнув: пішов упродовж освітленої ліхтарем червоної цегляної стіни. В чорнильному колодязі прохідного двору маячила якась фігура. Майор за звичкою, давно забутою, потягнувся до лівого боку, там, де завжди висіла кобура, але там було зараз порожньо. Тоді він втратив упевненість. І чим більше він ступав, а постать не відступала, його радість, його сміливість зникали. Він крикнув, легенько, витягуючи губи дудочкою. Але постать продовжувала хилитатися і не відкликалася. І тут він закричав, передираючи всі голосові зв’язки; він кричав так голосно, що повітря з паровозним свистом вилітало з горлянки; майор навіть бачив, як розтягуються м’язи, ніби горлянка полишена покриття, тобто шкіри. У вушні раковини зі свистом увірвався вітер, що нагадував псяче виття, і далі на всю котушку запрацював приймач, що говорив і говорив про комету, яка летіла безформним кавалком на Землю. Не основне, якої форми, важливий зміст, – прорізало верхівку його черепа. Він побачив свій череп, з мізками вгору, а мізками повільно плавали срібні потічки. То мої думки, – вирішив майор і заплющив очі.

Майор почав дивуватися своїм думкам. Думки зараз робилися кулястими і пропливали перед його обличчям. Одна ткнулася об його носа і луснула. Знову завили собаки. Собаки і голос приймача, і рівняння на білий шматок, що розвівався на балконі. Майор набрав у легені повітря, і цього разу легені вибухнули. Біль подряпався, спочатку помірний, наче пташині кігтики, а потім усе більше й більше, як хто намотував на палку м’язи та шкіру. Стіни будинку ліворуч та праворуч зробилися прозорими. І він без здивування побачив дві річки, що котили розтопленим оловом. І тут до нього прийшла разюча думка: а я того і не знав, що річки течуть у будинку; напевне, вони починають жити на дахах, і ростуть, ростуть, а потім течуть і течуть. Він заплющив очі, але виявив, що вони давно заплющені. Тоді майор спробував їх розплющити. Але очі дивно бачили. І він подумав: хм, як у кота. Зміст підміняє інформацію, прокалькувало в голові, але він так і не вирішив, що робити йому з поглядом.

Нарешті майор сконцентрувався і посунув у напрямку постаті, що чекала на нього, – чи просто це був запізнілий гуляка або п’яниця. Далі зробилося гірше. Майор не зміг взагалі дихати. Власне, йому це було і не потрібно – дихати. Але це найбільше його дратувало. Мозок запульсував, і майор торкнувся його пальцем. Так це ж антена, – вирішив майор. Треба помочитися, – подумав він, хоча йому цього не хотілося. Але він людина обов’язкова, а тому необхідно відлити, саме час. Проте майору це не вдалося. І тут страх вибухнув срібним реготом десь на дні і піднявся атомним грибком. І він знову закричав, але рот лишався закритим. Білий сніг, м’який і пухнастий, падав на його голомозий череп, а майор, подриґуючи лівою ногою, лежав на снігу, затиснувши у жменю брудний сніг.

Іва виповзла з-під нього, пошукала штани, потім облишила; він рушив і не встиг проїхати й кількох метрів, як дівчина вже спала. Машина товкла сльоту. Запах карамелі віявся салоном. Тіні рухалися відповідно ходу авто, якось всі упоперек. Небо за кам’яницями налилося так, наче стояло передсвітання.

– Нічого собі, – сказала вона і знову задрімала.

Скучно завив мобільник. Лейтенант витягнув його, трохи грубувато відсунувши Іву. Наче наздоганяючи свою незручність, він поцілував її у скроню.

– Ага. Слухаю. А, це ти? Що… Знайшли майора? Раніше за мене? Яка в біса різниця! Мертвий? А, у комі, гад. Краще б він здох… Нічого особистого. Не по-християнськи? Це ти мені говориш? А… Перестань чесати мітлою.

– Що трапилося? – Іва прокинулася і чистими вишневими очима подивилася повз його плече.

– А-а-а, – досадливо потягнув він. – Майор у комі.

– Це погано?

– Що хорошого? Справа фізично існує, а свідки і підозрювані зникають.

– Метафізично, – сказала Іва.

Іва пирснула зі сміху. Він слідом. І сміх цей був доречним у цій помаранчевій патоці. Він закурив сигарету. Це була п’ята.