Читати книгу - "Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Наче свині коло корита!» — подумала Аліса.
— Ти повинна в скромній промові висловити свою подяку, — сказала Червона Королева, похмуро дивлячись на Алісу.
— Ми повинні підтримувати тебе, розумієш, — прошепотіла Біла Королева, коли Аліса трошки боязко, але слухняно підвелася, щоб виголосити подяку.
— Щиро дякую, — шепнула вона у відповідь, — але я обійдуся й так.
— Ні-ні, так не годиться, — рішуче заперечила Червона Королева.
Аліса ввічливо погодилася на цю пропозицію. («Але вони так тиснули!» — говорила вона опісля, коли розповідала своїй сестрі про бенкет. — Можна було подумати, що вони хотіли зовсім розплющити мене».)
Справді, їй було дуже важко під час промови встояти на місці. Королеви так затиснули її з обох боків, що мало не підняли в повітря.
— Я піднялася, щоб подякувати вам... — почала Аліса. Вона й справді піднялася цієї миті на кілька дюймів, але вчепилася за стіл і їй вдалося знову стати на землю.
— Будь обережною! — заверещала Біла Королева, вчепившись обома руками у волосся Аліси. — Зараз щось трапиться!
І от (так Аліса змальовувала все це потім) почало відбуватися хтозна й що. Свічки виросли до стелі й стали схожі на очерет з полум’ям на верхівці. Пляшки схопили кожна по дві тарілки і приладнали їх замість крил, а виделки — замість ніг і почали літати у всі боки.
«Вони страшенно нагадують птахів», — подумала Аліса, хоч у такому гармидері вона була ледве спроможна думати.
Цієї миті над її вухом почувся хрипкий сміх, і вона озирнулася, щоб з’ясувати, що трапилося з Білою Королевою. Та замість Білої Королеви на стільці сиділа Бараняча нога.
— Ось де я! — почувся голос з супової миски.
Аліса озирнулася і встигла побачити широке, лагідне обличчя Королеви. Вона якусь мить посміхалась Алісі поверх краю миски, потім пірнула в суп.
Не можна було гаяти жодної хвилини. Декілька гостей уже лежали в блюдах, а ополоник крокував через весь стіл до Аліси і нетерпляче кивав їй, щоб вона забиралася геть з дороги.
— Я не можу більше витримати! — закричала вона і підскочила, вхопившись обома руками за скатертину.
Смик! І всі тарілки, блюда, гості й свічки з гуркотом повалилися жужмом на підлогу.
— Що ж до вас, — продовжувала Аліса, сердито обертаючись до Червоної Королеви, яку вона вважала винуватицею всіх цих витівок...
Але Королеви не було на місці: вона раптом зменшилася до розмірів маленької ляльки і весело бігала на столі, доганяючи свою хустку, що тяглася за нею.
В інший час таке здивувало б Алісу, але зараз вона була надто обурена, щоб дивуватись будь-чому.
— Щодо вас, — повторила вона, хапаючи маленьке створіння, яке саме перестрибувало через пляшку, що впала на стіл, — я буду трясти вас, доки ви не перетворитесь на кошеня! Так і знайте!
Розділ X. Трясіння
Аліса схопила її зі столу і почала щосили трясти.
Червона Королева зовсім не пручалася. Лише її обличчя зробилося маленьким, а очі — великими і зеленими. Аліса продовжувала трясти її, а вона все зменшувалася і ставала товстішою, і м’якішою, і круглішою, і...
Розділ XI. Пробудження
— ...і це, справді, було кошеня.
Розділ ХІІ. Кому це наснилося?
— Ваша Червона Величність не повинна так голосно мурчати, — сказала Аліса, протираючи очі й звертаючись до кошеняти шанобливо, але трохи сердито. — Ти розбудила мене. А мені наснився такий чудовий сон! І ти весь час була зі мною, Кицько, пройшла все Задзеркалля. Тобі це відомо, люба?
У кошенят є дуже неприємна звичка (як одного разу відзначила Аліса): на все, що їм не говори, завжди відповідати мурчанням.
— Якби вони мурчали лише тоді, коли погоджуються, а нявкали, коли не згодні, або якось інакше, — бувало говорила вона, — підтримували розмову! Але як можна розмовляти з особою, яка завжди відповідає те саме?
З цього приводу кошеня замурчало. Звідки було знати, згодне воно чи ні?
Тоді Аліса пошукала серед шахових фігур на столі і знайшла Червону Королеву. Потім стала навколішки на килимок перед каміном і посадила кошеня напроти Королеви.
— Ну от, Кицько! — скрикнула вона, радісно плескаючи в долоні. — Признайся, що ти була там Червоною Королевою!
(«Але кошеня не хотіло дивитися на Королеву, — говорила Аліса, розповідаючи про це потім сестрі. — Воно одвернулося і вдавало, що не бачить її. Проте йому було трохи соромно, тому я впевнена, що це воно було Червоною Королевою».)
— Сядь рівніше, люба! — гукнула Аліса і весело засміялася. — Вклоняйся, поки думаєш, що... промурчати! Це зберігає час, пам’ятай! — Вона спіймала кошеня і поцілувала його. На честь того, що воно було Червоною Королевою.
— Сніжинко, люба! — продовжувала вона, поглядаючи через плече на біле кошеня, яке досі терпляче зносило вмивання. — Цікаво, коли нарешті Діна закінчить чепурити Вашу Білу Величність? Ось чому ти, мабуть, була така неохайна в моєму сні... Діно! Ти знаєш, що ти шкребеш Білу Королеву? З твого боку це дуже нешанобливо, справді!
— А ким же була там Діна, цікаво? — белькотіла Аліса, зручно вмостившись на килимку. Вона підперла кулачком підборіддя і слідкувала за кошенятами. — Скажи, Діно, ти перетворилася на Хитуна-Бовтуна? Гадаю, так. Але краще поки що не говори про це своїм друзям, бо я ще не певна.
— Між іншим, Кицько, якщо ти справді була зі мною в моєму сні, тобі повинна була сподобатися одна річ: мені розповідали стільки віршів, і всі про рибу! Завтра вранці у тебе буде чудова розвага: поки ти будеш снідати, я повторюватиму «Морж та Тесля». Ти зможеш думати, що їси устриць, люба!
— А зараз, Кицько, давай обміркуємо, кому все це наснилося. Це серйозне питання, люба, і ти не повинна отак облизувати лапку. Наче Діна не вмивала тебе сьогодні вранці! Розумієш, Кицько, це наснилося або мені, або Червоному Королю. Звичайно, він мені приснився... Але і я йому снилася також! Невже все наснилося Червоному Королю, Кицько? Ти була його дружиною, люба, тому повинна знати. Ох, Кицько, допоможи з’ясувати це. Я певна, твоя лапка зачекає!
Але бридке кошеня взялося за другу і вдавало, що не чуло запитання.
А як по-вашому, кому все це наснилося?
Під ясним шатром небес
Поміж тихих, сонних плес
Човен плив у край чудес.
А в тім човні малюки
Наслухали залюбки,
Як казали їм казки.
Літо сонячне пройшло,
Небо млою затягло,
Що було, те загуло.
Та ввижається мені
Знов Аліса вдалині,
В задзеркальній стороні.
І цікаві малюки
Наслухають залюбки,
Як їм кажуться казки.
У країні-дивині
Непомітно, як у сні,
Проминають ночі й дні.
Ніби човен чи порон
В золотий пливе затон.
І життя, неначе сон...
Вклейка
Спочатку кроляча нора йшла прямо, мов тунель, потім раптово завертала вниз, так раптово, що Аліса і незчулася, як полетіла в якийсь глибокий колодязь.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол», після закриття браузера.
