Читати книгу - "Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе"

class="p1">– Я не маю батьків, і я нізвідки. Я навчався в одному монастирі, вчив там латину і греку, а потім втік і багато років мандрував, до сьогодні.

– І чому ти вважаєш, що повинен стати різьбярем? Ти вже пробував щось таке робити? Маєш малюнки?

– Я зробив багато малюнків, але у мене нічого не залишилося. Та чому я хочу навчитися цього мистецтва, це я вам можу пояснити. Я багато розмірковував, я бачив багато облич і постатей і думав про них, і деякі з цих думок постійно мучать мене і не дають мені спокою. Я помітив, що в одній фігурі скрізь повторюється певна форма, певна лінія, що чоло відповідає коліну, а плечі – стегнам, і що все це тісно пов’язано із суттю і характером людини, яка має саме таке коліно, такі плечі і чоло. І ще одне я помітив, я побачив це якось вночі, коли допомагав при пологах: що найбільший біль і найвище задоволення мають однакове вираження.

Майстер пильно дивився на незнайомця.

– Ти справді розумієш те, що кажеш?

– Так, майстре, розумію. Саме це я побачив на свій величезний захват і збентеження у вашій Божій Матері, тому й прийшов сюди. О, в цьому прекрасному милому обличчі стільки страждання, і разом з тим це страждання начебто перетворюється на суцільне щастя і посмішку. Коли я це побачив, мене мов блискавкою пронизало, всі мої багаторічні думки і мрії, здавалося, знайшли своє підтвердження і раптом набули сенсу, і я відразу зрозумів, що мені робити і куди йти. Дорогий майстре Ніклаусе, я прошу вас від щирого серця, дозвольте мені повчитися у вас!

Ніклаус, не змінюючи суворого виразу обличчя, уважно слухав.

– Молодий добродію, – сказав він, – ти вмієш на диво добре говорити про мистецтво, і я вражений, що у твоєму віці ти так багато знаєш про біль і насолоду. Я б із задоволенням побалакав з тобою про ці речі якось увечері за келихом вина. Але, бачиш, приємно бесідувати один з одним – це не те саме, що жити і працювати пліч-о-пліч протягом кількох років. Тут майстерня, і тут потрібно працювати, а не базікати, тут має значення не те, що хтось придумав і говорить, а лише одне-єдине, що ти можеш зробити своїми руками. Я бачу, що в тебе серйозні наміри, тому я не проганяю тебе. Подивимося, що ти вмієш. Ти ліпив щось із глини чи з воску?

Ґольдмунд одразу пригадав сон, який бачив давним-давно, там він ліпив маленькі фігурки з глини, вони ще потім повстали і перетворилися на велетнів. Але він промовчав про це і сказав, що ще ніколи не пробував робити щось подібне.

– Добре. Тоді щось намалюй. Он стіл, бачиш, папір і вугілля. Сідай і малюй, не поспішай, можеш залишатися тут до обіду або й до вечора. Можливо, я зрозумію, до чого ти придатний. Ну, досить вже розмов, на мене чекає моя робота, на тебе – твоя.

Так Ґольдмунд опинився у кріслі, на яке вказав йому Ніклаус, за креслярським столом. Квапитися з роботою не було потреби, спочатку він сидів тихо в очікуванні, як боязкий учень, з цікавістю і любов’ю спостерігаючи за майстром, який упівоберта до нього продовжував працювати над невеликою фігуркою з глини. Уважно роздивлявся він цього чоловіка, в суворій і вже трохи посивілій голові якого і в дужих, але благородних і натхненних руках містилося стільки прекрасної магічної сили. На вигляд він був не таким, як Ґольдмунд його собі уявляв: старшим, скромнішим, практичнішим, не таким сяючим і симпатичним, і зовсім не щасливим. Нестерпна гострота його допитливого погляду була спрямована тепер на роботу, так що Ґольдмунд міг, не соромлячись, ретельно роздивитися всю його постать. Цей чоловік, думалося йому, міг би бути, наприклад, вченим, спокійним, строгим дослідником, що присвятив себе справі, започаткованій кількома його попередниками, і яку він колись муситиме передати своїм послідовникам, безкінечній справі всього життя, створеній працею і самовідданістю багатьох поколінь. Так він думав, спостерігаючи за головою майстра; а ще він бачив багато терпіння, багато вміння і роздумів, багато скромності і знання про сумнівну вартість усіх людських зусиль, але й віру в своє завдання. Зовсім інакшою була мова його рук, між ними і головою існувало якесь протиріччя. Ці руки брали міцними, але дуже чутливими пальцями глину, з якої ліпили, вони поводилися з глиною так само, як руки коханця з відданою йому жінкою: закохано, з ніжною чуйністю, пристрасно, але не розрізняючи, хто скільки отримує й віддає, хтиво і разом з тим побожно, впевнено і майстерно, ніби з прадавнім глибоким досвідом. Зачаровано і захоплено дивився Ґольдмунд на ці талановиті руки. Він із задоволенням намалював би майстра, якби не те протиріччя між обличчям і руками, яке сковувало його.

Проспостерігавши майже годину за заглибленим у роботу митцем, сповнений роздумів про таємницю цього чоловіка, в його душі почав вимальовуватися інший образ, образ людини, яку він знав найкраще, яку він дуже любив і якою щиро захоплювався; і цей образ був без вад і протиріч, хоч і ця постать не була однозначною і нагадувала про численні суперечки. Це був образ його друга Нарциса. Все тісніше формувався він у єдине ціле, дедалі чіткіше проявлявся внутрішній закон цієї коханої людини в його подобі, одухотворена форма благородної голови, строго окреслені, шляхетні й спокійні вуста, трохи сумні очі, худі, але стійкі в боротьбі за духовність плечі, довга шия, ніжні, аристократичні руки. Ніколи ще з тих пір, як попрощався з ним у монастирі, він не бачив друга так ясно, не був настільки одержимий його образом. Немов уві сні, ненароком, але з необхідною готовністю Ґольдмунд почав обережно малювати, благоговійно відтворюючи на папері образ, що жив у нього в серці, забувши про майстра, про самого себе і про своє місцезнаходження. Він не бачив, як у залі повільно змінювалося освітлення, не бачив, що майстер частенько поглядав на нього. Немов якийсь ритуальний обряд, виконував він це завдання, поставлене його серцем: піднести образ друга і відтворити його таким, яким він живе в його душі. Не роздумуючи про це, він сприйняв свою справу, як повернення боргу, як подяку.

Ніклаус підійшов до столу і сказав:

– Час обідати; я йду до столу, ти можеш піти зі мною. Покажи-но, що ти намалював?

Він став за Ґольдмундом і подивився на великий аркуш, потім, посунувши його, обережно взяв аркуш своїми спритними руками. Ґольдмунд прокинувся від своїх мрій і з несміливим очікуванням дивився на майстра. Той стояв, тримаючи малюнок